Старший боярин (збірник). Тодось Осьмачка
боками і смикаючи зубами і колоски, і віжки, зачеплені за людські ноги. Цю нагоду Гордій використав в одну мить. Розмотав ноги і, вставши з землі та натягаючи до себе віжки, які не були на диво кіньми зашлапані[28], та йдучи обережно, аби не налякати тварин, спинився за бричкою.
І, держачи одною рукою віжки, оглянув себе. Весь бік був у землі і зелений від розчавленої та порваної трави. Але, хоч стегно й боліло, шкура не була здерта і сорочка навіть не висмикнулася із штанів!
– Оце так штука! Оце втяв!.. Оце тобі візита після закінчення науки і посада вчительська! – вирвалося у хлопця вголос. – Але якби я не плигнув, то коні увігналися б або в якусь кручу, або добігли б до ліса і однаково покалічилися б.
Так, розважаючися думкою, він добре почував, що плигнув з брички через ті мотиви, які чогось не зриваються словами з язика. І зробилося йому незвичайно досадно, і він, спершися на бричку, став дивитися просто в степ, не випускаючи з рук віжок. І скільки часу він простояв так, не бачачи перед собою нічого, – хто зна? Але коні, пасучися, потягли його, і він схаменувся. Вискочив на бричку, справив їх на межу і поїхав спочатку поволі, а потім пустив тюпки. Жито було таке високе, що часом било колосками по ногах, на яких трималися холоші, і досі закочені. Але він не помічав цього. І коли доїздив до царини, то побачив біля верстового стовпа панну Варку. Вона сиділа на рові уже без польового мака на грудях і дивилася в поле, ніби виглядаючи його. Коло неї Гордій припинив коні. Вона встала, підійшла до них і, взявши Азіата за вудила, сказала:
– Злазьте та йдіть подержте!
Він швиденько зліз, підійшов до неї і взяв того самого коня теж за вудила. Вона, сівши, підібрала віжки. Гордій відійшов набік, і коні з місця рушили швидким тюпаком. А панна Варка, обернувшися назад, гукнула:
– Приходьте завтра до попа неодмінно о дванадцятій годині дня!
І ще щось, здається, говорила, та бричка гуркотом, а коні тупотом заглушили слова вдалині.
Розділ п'ятий
Ворота були зачинені, і хвіртка на клямці. Гордій зрозумів, що тітка після обіду погнала знову пасти корови і в дворі немає нікого. Від цього явища йому здався день незвичайно тихий і широкий своєю пусткою, але в якій сонце не могло потовпитися – бувши надміру великим, воно набирало величезних зусиль, аби розгорнутися на весь розмах своєї потуги. І, здавалося, воно почувало себе серед літнього дня так, як спітнілий, розпарений господар у маленькій коморі, увійшовши туди з поля дістати з бодні сала.
Коли Гордій підійшов до криниці, у якої на цямринах[29] стояло повне відро води, то побачив під нею захекану чорну курку, що, одвернувши до тину черево, дивилася на парубка.
Але, коли він вихлюпнув з відра утоплену осу, аби вмитися, то курка зірвалася і, кудкудакаючи, полетіла в садок. Після цього тиша в дворі не порушилася, а ніби аж млостю взялася від напруги затримати ще глибший супокій. І хатні двері, що виставлялися якраз проти сонця, дихнули на Гордія такою духотою, аж живиця