Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління. Юрий Голик
електронні послуги, і допомагав нам у цьому Дмитро Дубілет, який побудував одну з найкращих банківських систем – ПриватБанк, а відтак – МоноБанк. Точніше, це ми допомагали йому. Він ставив нам завдання як ідеолог iGov, ми їх виконували. Несподіваний розподіл ролей у зв’язці волонтер – ОДА, але у нас саме так і було. Ми працювали відповідно до законів. І там, де Діма винаходив спосіб впровадити щось, ми вигадували для цього юридичний супровід.
Пізніше ми проаналізували слова Президента і дійшли висновку, що недостатньо висвітлюємо нашу роботу – у тому числі успіхи. Глава держави тоді сказав нам, що «вміли приготувати, та не вміли подавати». Так, про наші досягнення мало хто знає. Ми не поводилися, як Саакашвілі, не били себе в груди, ми дійсно вважали, що наші справи про нас самі говоритимуть, а не навпаки. Ми не ставили наметів на дорозі, яка потребувала капітального ремонту, ми ремонтували її. Виявилося, що цього недостатньо.
Але досвід роботи в медіа у нас був. Як висвітлювати справи, ми розуміли дуже добре. Інше питання, що ми не відчували в цьому внутрішньої потреби. Ми були і залишилися менеджерами, не хотіли і не хочемо бути політиками, тож перші пів року уникали публічності.
Ми були впевнені, що, як менеджери, мусимо давати результат, а «продавати» його – справа політиків.
Але – гаразд, якщо й «продавати» зроблене повинні ми самі, так тому й бути.
Ми всі чотири роки були практично в кожному випуску наших обласних новин. Це заслуга всіх дніпровських журналістів, що працюють на телеканалах, у газетах, на сайтах та інформресурсах. Вони патріоти своєї області, і коли бачили, що ми її розвиваємо й відбудовуємо наново, завжди показували це у своїх ЗМІ.
Ще у 2016-му році ми сказали всім журналістам, що не потрібно писати офіційні запити до ОДА, просто приходьте вечорами, коли у нас менше роботи, і запитуйте про те, що вас цікавить – ми докладно про все розповімо.
Ми були єдиним держорганом у країні, який щотижня, у понеділок, звітував про зроблене на брифінгу перед ЗМІ.
Дякуємо кожному працівникові медіа, хто переживав усе зроблене разом з нами.
Ми також почали активно і багато писати у Facebook. У мене вже понад 300 тисяч підписників на моїй особистій сторінці. На публічній сторінці Резніченка – майже 500 000 підписників. У Олі Горб – близько 45 000. У країні немає жодної газети з таким накладом.
Смішно, але згодом нам почали докоряти в тому, що, мовляв, наше завдання побудувати щось, повісити в стрічку фото, а далі —хоч вовк траву їж. Ми відповідали: так, нам важливо побудувати, нам важливо фото у Facebook запостити, показати людям, що влада працює.
За часів, коли ми займалися медіабізнесом, рівень журналістики був на дві голови вищий, ніж тепер. Розумних, інформованих і професійних журналістів майже не залишилося. Тому ті, хто працює в медіа нині, часто воліють не помічати того, що ми й інші робимо, а натомість запитувати, де ми живемо. І хоча я визнаю, що чиновники зобов’язані звітувати про це перед пресою, не можна ж цікавитися тільки подібними