Події, що змінили Україну. Владислав Карнацевич
родоначальником особливого, відмінного від грецького, іконописного мистецтва. У 1091 році в Успенському соборі були поміщені мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній, згідно заповіту, був похований у Ближніх печерах.
Велика дзвіниця, творіння архітектора Г. І. Шеделя, цікава тим, що вона в деякій мірі нагадує знамениту Пізанську башту. Велика Лаврська дзвіниця нахилена на 62 см від осьової лінії в північно-східному напрямі. Правда, на відміну від башти в Пізі, нахил дзвіниці Печерського монастиря з часом не змінюється.
Крім Успенського собору, на території Печерського монастиря були побудовані Троїцька надбрамна і Трапезна церкви (1108 рік, будівлі, на жаль, не збереглися), церква Всіх святих (1696–1698), церква Воздвижения на Ближніх (1700) і церква Різдва Богородиці (1696) на Дальніх печерах, церква Іоакима і Анни (XVI століття; перебудована в 1810 році), Велика дзвіниця (1731–1745) – найвища (96,5 метра) на той момент у Російській імперії. У 1616 році на території Печерського монастиря відкрилася перша в Києві друкарня, а в 1631-му митрополит Петро Могила заснував братську школу, яка послужила початком Києво-Могилянської академії.
Багато що довелося пережити за своє життя як Успенському собору, так і всьому Печерському монастирю. Не раз він руйнувався супостатами, що йшли війною на київську землю. Варвари залишаються варварами незалежно від часу, чи були вони в столітті XI чи в XXI. Вперше монастир сильно постраждав у 1096 році після набігу на Київ половців. Довелося братам піклуватися про захист обителі, в 1182–1187 роках церква була захищена муром завтовшки більше двох метрів, заввишки п'яти метрів і завдовжки близько кілометра. По всій її довжині вгорі були розміщені бойові майданчики. Проте такі могутні для свого часу укріплення не врятували Печерський монастир від нашестя татаро-монгольських орд хана Батия в 1240 році. Повністю був зруйнований Успенський собор, сильно постраждали інші споруди монастиря. Одні ченці були убиті, інші ж були вимушені ховатися в навколишніх лісах.
Життя в обителі незабаром поновилося, знову відбудували Успенський собор. Але монгольські орди не залишали в спокої Київ і його святині. У 1399 і 1416 роках Печерський монастир знову був практично повністю зруйнований військами хана Едигея. У 1470 році київський князь Симеон Олелькович відновив і по-новому прикрасив Печерський монастир. Проте праці майстрів були знову знищені. У 1483 році кримський хан Менглі-Гірей під час набігу на Київ спалив і пограбував монастир. А через чотири з гаком сторіччя у Батия, Едигея і Менглі-Гірея знайшлися «гідні послідовники». Більшовики Лавру хоч і не руйнували, проте розпоряджалися нею по-своєму. 29 вересня 1926 року ВУЦВК і Рада Народних Комісарів У PCP прийняли ухвалу «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». До 1929 року братія була повністю виселена з монастиря, багато хто з ченців були розстріляні.
Все-таки Києво-Печерській лаврі якоюсь мірою пощастило.