Події, що змінили Україну. Владислав Карнацевич
в 920 році князь Ігор «воював печенігів». Інакше кажучи, Ігор, відбивши набіги печенігів на Київ у 915 році, у 920-у сам пішов на них походом. Що саме там відбувалося, нам, мабуть, вже не дізнатися, але треба визнати, що з печенігами Ігор якось «домовився». А якщо вірити історикам того часу, з печенігами можна було говорити тільки мовою зброї. Як це вдалося Ігорю невідомо, але факт залишається фактом: не тільки при його житті, але і протягом двадцяти трьох років після його смерті, до 968 року, набігів не було. Більше того, печенізька орда склала значну частину війська Ігоря в його другому грецькому поході.
У 941 році Ігор пішов походом на Візантію. Цар Роман був завчасно попереджений болгарами про вторгнення руських, але відразу нічого зробити не встиг, оскільки вів війни в інших місцях. Коли ж візантійці підтягай свіжі сили, війська Ігоря, що воювали до цього на побережжі, спробували піти морем. Там їх зустрів флот хеландій – візантійських кораблів, озброєних «грецьким вогнем». Недаремно багато істориків називають «грецький вогонь» середньовічним напалмом – порятунку від нього не було, суміш горіла навіть на воді. Ігор уцілів у тій битві і, вивівши залишки війська з полум'я, повернувся з ними до Києва.
Три роки знадобилося на те, щоб підготуватися до наступного походу. Зібравши військо з полян, кривичів, тевирців, вихідців із варягів, князь Ігор найняв печенігів і пішов на Візантію на конях і на човнах. Дізнавшись про це від жителів кримських колоній, Роман вислав назустріч Ігорю бояр з пропозицією «узяти дань, яку брав Олег і ще більше». Після ради з дружиною Ігор погодився і, узявши дань коштовностями і тканинами на всіх воїнів, повернувся до Києва. Згідно літопису, кожен воїн отримав порядка 2,5 кг срібла. Болгар, втім, Ігор не пробачив, і печенізька орда відправилася «воювати Болгарську землю». У 944 році Ігорем був підписаний договір з Візантією, який істотно розширив руським купцям можливості для торгівлі з Візантією.
У тому самому році дружинники звернулися до Ігоря: «Отроки Свенельда убрані зброєю й одягом, а ми нагі. Підемо, князю, з нами за данню, та і ти добудеш, і ми». Річ у тім, що на території внутрішньої Русі (землях найближчих народів) князь зазвичай сам збирав дань. Константин Багрянородний писав про це так: «Коли настане листопад місяць, у той самий час їх князі виходять зі всіма дружинниками з Києва і відправляються в оброк, який називається «кружлянням», а саме в Славії, древлян, дреговичів, кривичів, сіверян і інших слов'ян, які є данниками росів. Харчуючись там впродовж всієї зими, вони, коли розтане лід на річці Дніпро, повертаються до Києва».
Зібравши дань, набагато більшу, ніж раніше, Ігор з дружиною повертався додому. Але по дорозі, як говорить літопис, князь звернувся до дружини, сказавши: «Ідіть ви з данню додому, а я повернуся і походжу ще». Дружина відправилася до Києва, а Ігор з невеликим загоном повернувся в древлянські землі. Дізнавшись про повернення князя, древляни, зібравшись на раду, вирішили: «Якщо повадиться вовк до овець, то повиносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його.