Земля (збірник). Ольга Кобилянська

Земля (збірник) - Ольга Кобилянська


Скачать книгу
маєш?» – питаю я його.

      «Що маю? Вгадай!»

      «Звідки я можу знати, що ти маєш?»

      «Коли не знаєш, то не потрібую тобі казати!» – відповів. Я розсміявся.

      «Але ж то з тебе мудра голова!» – кажу я йому і знов сміюся. Хотів я його побудити до сміху, але він заєдно[51] хмарився.

      «Ну, Саво, – кажу, – маєш зілля від ворожки? Кому хочеш ним поворожити? Хочеш відігнати трутнів від бджіл? На те ще час!»

      «Хочу ним розігнати тих, що мені в дорозі!» – каже він.

      «Ади-ади! – жартував я далі. – Може, хочеш позбутися непрошених свідків тоді, як стріляєш на зайців? Я радив би тобі, аби ти ліпше цілком лишив, бо тепер не вільно стріляти».

      «Мені вільно!»

      «Саво, брате! – кажу йому вже без сміху. – Чому ти такий мрачний?»

      «Журися ліпше тим, як тобі буде у війську, а не мною!» – відповів мені.

      «Я вже пожурюся тим, як буду там! – сказав я йому. – Але ти залиши се, з чого може вийти біда. Зілля добре або лихе годиться лише жінкам у руки або циганам, але не молодому хлопцеві. Візьми ліпше рискаль[52] та обкопай тих пару ябліночок коло бурдея. Най земля коло кореня відсвіжиться, щоби цвіли та родили. Як добре, що я обкопував їх досі щороку: липовани[53] ніколи нашу хату дурно не минали, йди, Саво, йди!»

      «Що мені з того прийде?» – спитав, надувшись.

      «Тобі? Ну, і заговорив знов по розумові, що й стара баба не перехрестила би тебе! А що має бджола – як каже тато – з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато і мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути! Уважай на все, як я що роблю, щоб і ти так робив, та щоб з тебе стариня[54] була вдоволена й за мною не сумувала. Так буде і для тебе ліпше».

      Він мовчав.

      «Саво!» – кажу.

      Він відвернувся від мене, переносячи свій зір із зілля на мої ноги.

      «Саво! – кажу. – Дай мені оце зілля! Мені сором за тебе, що ти його маєш у руках!» А він – подумайте лиш, тату – зробив у воздусі над бурдеєм рукою щось ніби кружево, але так скоро, мов блискавкою. Сплюнув три рази перед себе, кинув мені зілля під ноги і втік.

      «Дурню один! – кликнув я, розлючений, вслід за ним. – Сей раз прощу ще тобі оце бабське ворожбитство, але другий раз не вдасться воно тобі більше».

      – Я, тату, – говорив легко зворушений дальше, – і не хочу на нього руку класти. Нехай не згадує мене лихим словом, коли піду з дому. Та й я таки люблю його, і мені жаль було б його вдарити. Але я виджу, таки виджу, тату, що його підмовляють.

      – Що підмовляють, се певне, воно й не все помагає бити! – відповів старий журливо. – Мама все каже, щоб його бити, але я не можу зважитися. Все гадаю, що з часом прибуде йому розум. Він молодий, та й у тім-то вся біда. Дурний! З чоловіком, як зі збіжжям. На однім місці достигає зерно скорше, на іншім – пізніше. Один приходить борше до розуму, інший пізніше.

      – То правда! – потвердив поважно Михайло.

      Відтак


Скачать книгу

<p>51</p>

Заєдно – постійно, весь час.

<p>52</p>

Рискаль – заступ.

<p>53</p>

Липовани – російські старообрядці, які проживали на Буковині.

<p>54</p>

Стариня – батько й мати.