Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов
жаль, не всюди поставлено роки, а лише числа й місяці, та все ж таки цей документ свідчить про десятилітні мандри по відділеннях, «командировках» (так називалися певні родовища, що містилися за межами табірних зон). Незважаючи на те, що не всі записи пощастило розшифрувати й точно визначити всі дати, цей документ заслуговує, щоб його навести повністю (у квадратних дужках подано ймовірні роки).
Останній даті (29 квітня 1943 р.) передували події, які досі лишаються таємницею, як і дата відправки ув’язненого до Москви (з листів письменника видно, що з Ухтіжемлагом, де перебував у 1943 р., Остап Вишня розпрощався лише у вересні чи на початку жовтня того року).
Хто перший порушив клопотання про звільнення Остапа Вишні? Про це, напевно, точно не знав ні сам Павло Михайлович, ні його родина. М. Бажан на запитання Варвари Олексіївни, кому належить ця смілива ініціатива, назвав ім’я Олександра Довженка. Проте, як згадував Ю. Смолич та інші мемуаристи, звільнення письменника добивалися ще кілька осіб, насамперед і тодішній голова Спілки радянських письменників України М. Рильський, і Ю. Яновський, і все те коло літераторів, яке в 1943 р. було близьким до М. Хрущова й умовило його порушити клопотання перед Сталіним про звільнення українських майстрів слова. Із них першим і єдиним до смерті «вождя народів» вийшов на волю Остап Вишня.
У Центральному державному архіві громадських організацій України зберігається слідча справа № 737 (інвентарний № 603853) Остапа Вишні – Губенка Павла Михайловича, опис документів якої налічує двадцять позицій. Перші документи цієї справи – це постанова від 25 грудня 1933 р. про арешт, винесена «на основі особистого розпорядження голови ДПУ УРСР тов. Балицького», ордер № 61 на обшук і арешт, протокол трусу та арешту від 26 грудня 1933 р.
Передостанній дев’ятнадцятий пункт опису – витяг із протоколу № 58 особливої наради при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР від 25 вересня 1943 р., яка постановила змінити присуд колегії ОДПУ від 3 березня 1934 р. і знизити Губенку Павлу Михайловичу (Вишні Остапу) термін покарання до фактичного відбутого і з-під варти звільнити. З цією постановою Остапа Вишню було ознайомлено 7 жовтня 1943 р. Завершується справа повідомленням про відбуття ув’язненого із табору-колонії, складеним 9 жовтня 1943 р. у Бутирській тюрмі, з якої хворого письменника, етапованого до Москви із далекого Ухтпечлагу, звільнили 8 жовтня. Чи опинився Остап Вишня на волі того дня? Звичайно ж, ні. Якби це було справжнє звільнення, то його, хворого, не поклали б до московської клініки професора Певзнера під вигаданим прізвищем якогось П. М. Крохаля. У листі від 19 жовтня 1943 р. до дружини В. О. Губенко-Маслюченко: «Звільнюсь я раніше терміну, але коли втраплю до Вас, точно сказати не можу. Річ у тому, що останнім часом у мене загострилася моя виразка і міцно вона мене турбує».
«Легалізувався» Остап Вишня лише після виходу з лікарні, коли йому 7 грудня 1943 р. видали паспорт – саме цього дня закінчилася