Вибрані твори. Легенда про сонну балку. Ріп ван Вінкль. Легенда про «Троянду Альгамбри». Вашингтон Ірвінг
зняті з верстата шматки грубововняної тканини; качани кукурудзи; в'язки сушених яблук і персиків, веселими візерунками розвішані вздовж стін, чергувалися з яскравими плямами червоного перцю, а напіввідчинені двері дозволяли йому окинути поглядом парадну кімнату, в якій крісла з ніжками у вигляді звіриних лап і темні столи червоного дерева блищали, як дзеркало; таган і його вічні супутники – совок і щипці – поблискували крізь кінчики стебел аспарагуса, що звисали з каміну; штучні апельсини і великі морські мушлі прикрашали камін, над яким висіли нанизані на нитку різнокольорові пташині яйця; посеред кімнати зі стелі спускалося величезне страусине яйце; в шафі, що стояла в одному з кутків цієї вітальні і не без наміру залишена відкритою, виднілися незліченні скарби, що складалися із старовинного срібла і майстерно склеєної порцеляни.
Побувавши в цьому казковому царстві, Ікабод остаточно втратив душевний спокій; всі його поми сли зосередилися на одному: як завоювати взаємність незрівнянної дочки ван Тасселя. На цьому шляху йому, втім, належало подолати набагато більше труднощів, ніж ті, що випадали зазвичай на долю мандрівних лицарів старих добрих часів, яким не часто доводилося стикатися з кимось, окрім гігантів, чарівників, злих драконів та їм подібних супротивників, що можна було приборкати без особливих зусиль, а також потрібно було пробитися крізь якісь нікчемні залізні або мідні двері і адамантові[7] стіни, щоб проникнути в одну з замкових веж, де нудилася дама їхнього серця; все це лицар робив з такою ж легкістю, з якою ми дістаємося начинки різдвяного пирога; після чого красуня, звісно, віддавала йому руку і серце. Ікабоду, однак, належало пробитися до серця сільській кокетки, огородженого лабіринтом примх, що зводили на його шляху нові труднощі і перешкоди; він мав зіткнутися з купою лютих суперників, незліченних сільських залицяльників, наділених справжнісінькою плоттю і кров'ю конкурентів, що ревно охороняли підступи до її серця, насторожено й сердито стежили один за одним, але готові об'єднатися заради спільної справи і колективними зусиллями розчавити нового претендента.
З-поміж них найбільш грізним противником був дужий, метушливий і буйний молодик на ім'я Абрагам, або, як кажуть голландці, Бром ван Брунт, герой тутешніх місць, чутки про подвиги і міць якого гриміли на всю околицю. Це був широкоплечий, м'язистий хлопець з короткими кучерявим волоссям і грубуватим, хоч і не позбавленим приємності, веселим, завзятим і водночас зухвалим обличчям.
Через свою геркулесову статуру і надзвичайну фізичну силу він отримав прізвисько Бром Бонс,[8] і під цим ім'ям був відомий всюди. Він мав славу чудового наїзника і справді сидів у сідлі як татарин. Він незмінно відвідував усі скачки, півнячі бої і завдяки своїй фізичній силі, яка в умовах сільського життя надає людині певної ваги і впливу, постійно виступав третейським суддею у всіх суперечках і сварках, причому, зсунувши набакир шапку, виносив
Адамант – одна з назв діаманта
Бонс (Bones) – кістки (англ.)