Глибше, ніж секс. Мария Волкова
це ж круто! Звісно, я прийду!
– Можеш захопити свою сусідку-алкоголічку.
– Окей, я скажу їй.
– Я ж не буду однією зі стрьомних падруг?
Ми посиділи ще якийсь час, а потім до Дениса хтось зателефонував.
– Вибач, у мене ще сьогодні репетиція перед завтрашнім виступом, пацани дзвонили, мушу бігти, – заметушився Денис.
– О, так, звісно, біжи, – запевнила я. – Мені теж пора йти прибирати квартиру від нової співмешканки, – мовила з відчаєм.
– Чекатиму тебе сьогодні о 21:00. Дивися, не провтикай, – суворо нагадав хлопець.
– Я буду, не сумнівайся, – посміхнулася у відповідь, одягаючи пальто.
Ми покинули заклад і, попрощавшись, розійшлися в різні сторони. Я рушила в напрямку зупинки. Тройлейбуси, на щастя, ходили часто, наче це було також пов’язано з виходом сонця на небесну арену, тому мені не довелося довго тупцяти на місці.
Сидіння біля вікна були моїми улюбленими ще з дитинства. Батьки завжди тримали їх для мене, а самі сідали поряд, спостерігаючи, як я захоплено розглядаю життя за вікном. Люди такі гарні, коли не бачать, що за ними спостерігають. Саме тому випадкові фотографії виходять такими живими й справжніми. Саме тому в нас закохуються, коли ми цього не помічаємо й не бажаємо. Бо ми не стараємося щось для цього зробити, ми такі, як є, і для когось цього достатньо. Люди люблять правду й всюди шукають щирості.
13
За вікном тролейбуса гуляли люди. Вони так світилися, наче сонце з неба проходило крізь їхні тіла. Пора розстебнутих пальт була моєю улюбленою. Таким чином ми пускаємо тепло всередину себе, а потім защіпаємо його ґудзиками, щоб не втратити. Сьогодні злими й незадоволеними були лише контролери тролейбуса – товсті жінки, які ледь протискались у проходах, і спухлими пальцями відривали квитки пасажирам. Напевне, вони походять звідти, звідки й продавці масних чебуреків на вокзалі. Сімейний бізнес, чому ні? Жіночки часто бурчали щось на кшталт: «Відступіть! Як я повинна тут пройти?!» Вони такі злі, бо товсті або ж їх просто вдома ніхто не трахає. А хто ж їх трахатиме, якщо вони товсті? У будь-якому випадку, вправні й моторні друзі жінок завжди були в продажу.
Я вийшла на зупинці, забігла в магазин по улюблені цигарки, і, розплачуючись за них на касі, згадала свою квітку, яка так не любить, коли я курю. Подивилася на пачку, яка зручно лежала у руці. Можливо, вона буде останньою?
Знову ці важкі двері під’їзду, а одразу за ними – обличчя.
– Тааак, ось ти й попалася, – вилетіло з яскраво нафарбованих уст. От чорт! – Пройшов тиждень, а ти досі не прибрала в під’зді! Чи я незрозуміло сказала?
Жінка витиснула мене на вулицю, стала перед вхідними дверима і сильною рукою зачинила їх. Відступати було нікуди.
– Ем… У мене зараз завал із навчанням, я обов’язково приберу, – бовкнула я.
– Шановна, правила для всіх однакові. Прибирай або з’їжджай! – погрозливо відповіла сусідка. «Та що це в біса таке?»
– Ну, у вас, здається, багато вільного часу, якщо ви