Ключі Марії. Андрей Курков
штопферів і кюреток, а ще обов’язкових для останньої стадії очищення щіточок з дротяною щетиною різної жорсткості. Налиплі глину й землю очищати з заліза Другої світової війни треба було не без зусиль, але відносно легко. Тут же він мав справу з налипом давнішим, багатовіковим, тому й перстень узяв пальцями з особливою обережністю, і штопфер вибрав міцніший – таким можна кінські зуби розсувати. Став продряпувати штопфером дірку, в яку колись входив палець власника персня. Скам’яніла глина не піддавалася, але вістря інструмента все ж таки залишало на ній сліди. Відклавши сталевий «олівець» штопфера набік, Олег підсунув до себе стоматологічний електробур. Ввімкнув, підніс його голівку до персня, немов до зуба. Легке дзижчання бура змінилося на напружене, важке. Кілька разів притиснувши бур до глини, Бісмарк підніс перстень до очей і увімкнув настільну лампу. Слід від бура йому не сподобався. Якщо глина дійсно закам’яніла, то боротися з нею доведеться врешті-решт не буром, а свердлом. А це для персня небезпечно. Так він може разом з каменем розколотись на дрібні шматочки.
Довгий предмет, покритий такою ж глиною, Олег вирішив поки взагалі не чіпати. Замість цього посидів з півгодини над грудкою, в якій начебто щось «ховалося». Пробував її легеньким стоматмолоточком простукати, сподіваючись випадково знайти слабке місце, в якому грудка розколеться. Але дуже скоро він узагалі засумнівався в тому, що вона може в собі щось приховувати. «Що зовні, те й усередині!» – вирішив він. Але все ж певні сумніви стосовно цієї грудки залишалися, адже була вона важчою за звичайний камінь такого ж розміру.
Стомившись від марних спроб побачити знахідки в первісному вигляді, Олег ліг на канапу і задрімав. Йому навіть щось снилося, але тут тишу зруйнував дзенькіт мобілки.
– Привіт! – продзвенів Адіків юнацький голос. – Я втомився чекати!
– А, вибач, я прийшов і відразу заснув! – почав виправдовуватися Бісмарк.
– Мені б твої нерви. Ну раз я вже тебе розбудив, то розповідай. Що знайшов?
– Що знайшов? – перепитав Бісмарк, гарячково думаючи: про що Адіку розповідати, а про що краще не треба. – Та знайшов дещо, але не таке, що аж ах. Тому й не дзвонив.
– Конкретніше!
– Ліпше я тобі покажу.
– Не покажу, а передам! – поправив його Адік. – Тобі з такими речами треба бути обережним, а я знаю, що з ними робити.
– Ну гаразд, передам.
– Коли і де? Можу через півгодини до тебе підійти.
– Ні, давай краще в каварні. У «Ярославі», за годину. Мені треба ще душ прийняти, поголитись.
У ванній Бісмарк підставив голову під струмінь холодної води. Вистачило хвилини, щоб нарешті бадьорість опанувала все тіло.
До торбинки він поклав грудку глини і довгастий предмет. А перстень заховав у нижню шухляду, вирішивши залишити його для себе, як найцінніше зі знайденого. Все ж це він, а не Адік пів ночі порпався в землі, це він ризикував. І, ризикував, напевно, не доганою або звільненням з посади чергового електрика.