Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Коллектив авторов
= мурує, жале = жаліє.
Як дуже важливу, властиву в українській мові виключно лемківським говорам, слід відзначити наявність у них (правда, в колишніх жителів центральної і західної Лемківщини) постійного наголосу на передостанньому складі (т. зв. пропарокситон): рука, моло́ко, велико́го, лéжу тощо.
У ділянці приголосних для лемківських говірок характерні такі особливості, як наявність у більшості з них, зокрема на півночі і заході, на місці приголосного л звука е: говова = голова, пвух = плуг, свово = слово, свава = слава; тверда вимова приголосних у кінці слова, як-от: отец, тест (тесть), учар (вівчар), гус (гусь), шіст (шість); перехід приголосного д в дж у словах на кінці давнього жд, як от: меджа, одеджа, чуджий; мяка вимова в східнолемківських говорах приголосного ч, як качька, чюти, чьорний.
Для морфології лемківських говорів характерні різні локалізми, що надають їм специфічного відтінку і контрастного відхилення від літературної норми. Наприклад, широко вживаними є тут іменники жіночого роду на – ын(я), – ан(я), невідомі українські літературній мові, як от: знайимкыня, суханя, череваня. Мають помітне поширення також специфічні пестливі форми іменників чоловічого роду з суфіксами – ичек (-ічек): попічек, татічек, братічек та жіночого роду з суфіксами – ичка (-ічка): мамічка, коровычка, грушычка.
Характерною локальною рисою лемківських говорів є властивість іменників жіночого роду приймати закінчення чоловічого роду шляхом скорочення фінального – е, – о, -ю в однині, особливо в кличній формі, як от: ґаздин = ґаздине, Матрон = Матроно, мамусь = мамусю, Марусь = Марусю.
Як важливу рису в граматичній будові лемківських говорів треба відзначити збереження давнього закінчення – оее в іменниках називного відмінка множини, що походить від давніх основ на – и іменників: панове = пани, братове = брати, сусідове = сусіди. Характерним для лемківських говірок є закінчення – ом в іменниках орудного відмінка однини жіночого роду: травом = травою, вербом = вербою, водом = водою, гором = горою, а в деяких говірках також закінчення – оу: головоу = головою, рукоу = рукою, ногоу = ногою. Це саме явище властиве і займенникам: за мном = за мною, за тобом = за тобою, за собом = за собою.
Характерними для лемківських говорів є такі займенникові форми: на ны – на нього, на ні – на них, за ны – за нього, за ні – за них, редупліковані (тобто подвоєні) форми вказівних займенників тота – та, тото – то.
Серед неозначених займенників варто назвати діалектні форми: ктосі – хтось, штосі – щось, дакто – дехто, дашто – дещо, нич – нічого тощо.
Прикметники і займенники прикметникового типу в лемківських говорах у називному відмінку множини усіх трьох родів закінчуються на – ы: сухы – сухі, білы – білі, злы – злий, добры – добрі, чысты – чисті.
Специфічною діалектною особливістю лемківських говорів щодо числівників є наявність тут архаїчних форм трійи – три, штирійи – чотири, а також вживання форми дві не лише для жіночого, а й для середнього роду, як от: дві йабка – два яблука,