Іван Мазепа – людина, політик, легенда. Денис Журавльов
активної зовнішньої політики – козацьке військо – мало, згідно з Коломацькими статтями, складатися з 30 тисяч реєстрових козаків і кількох охотницьких (найманих) полків. Місцем перебування «військової» (генеральної) артилерії (а вона нараховувала на початку XVIII століття стараннями гетьмана Мазепи не менше сорока гармат) планувалася гетьманська резиденція – Батурин.
«Севські чехи» 1686 року. Колекція Національного музею історії України
Вже згаданий 19-й пункт статей передбачав покарання (аж до смертної кари) для тих українців, які відмовлялися приймати за грошову одиницю так звані севські чехи (російські дрібні «срібні» монети, що карбувалися в Севську неподалік українсько-російського кордону. Насправді їх виготовляли з міді з невеликою домішкою срібла, тож населення і України, і Росії небезпідставно ставилося до цієї нової витівки уряду як до спроби ошукати власних громадян). 1689 року російський уряд був змушений припинити нав’язування неповноцінної монети, і цей пункт статей втратив силу.
Орест Субтельний
Оцінюючи Коломацькі статті в цілому, навряд чи можна назвати їх якимось успіхом або невдачею нового українського керівництва. Це ті умови, за яких взагалі був можливий прихід Івана Мазепи (чи будь-якого іншого старшини) до влади. Так, Коломацькі статті дійсно «суперечили автономії українських земель» (вислів О. Субтельного) і ускладнювали ведення гетьманом більш вигідної для його держави зовнішньої та внутрішньої політики. Але водночас не варто і переоцінювати їхнє значення, адже багато з положень цих статей завдяки вмілим діям Мазепи в подальшому фактично залишилися нереалізованими. Причому зміни стались вже зовсім скоро – після палацового перевороту в Москві.
Набагато більше значення мали тогочасні політичні реалії. А вони були вельми непростими для молодої, не до кінця сформованої Української козацької держави. На час приходу Івана Мазепи до влади вона являла собою своєрідну васально залежну автономію у складі Російської держави; разом з останньою підтримувала союзницькі відносини з Річчю Посполитою та рештою країн – учасниць антитурецької Священної Ліги. Тому уряд Мазепи одразу ж мав приділяти багато уваги міжнародним питанням тогочасної Східної Європи, зокрема так званій чорноморській проблемі. Суть її полягала в тому, хто пануватиме в цьому ключовому регіоні. Загалом, як зазначає більшість дослідників доби Мазепи, в українській політиці кінця XVII – початку XVIII століття існували дві основні концепції інтересів України в Чорноморському (або Чорноморсько-Балтійському) регіоні і взаємин з країнами, які були тут розташовані.
Перша – концепція часів Богдана Хмельницького і Петра Дорошенка, що базувалася на принципі рівноваги сил у Причорномор’ї. Вона спиралася на порозуміння України з Туреччиною і Кримським ханством заради використання їхнього військового потенціалу проти Польщі (Хмельницький),