Життя в рожевому. Галина Горицька
І справді, звідки взявся цей французький шансон на наших теренах? Та ще й всього на один день? Так, ніби радянські спецслужби дізналися про кончину Едіт швидше за самого Бога й дозволили собі таку індульгенцію – популяризувати серед радянських громадян буржуазну занепадницьку музику, бо ж все одно незабаром помре, то який від неї негативний зиск? Так, я не помилилася, саме зиск. Коліщатка радянської влади, маленькі нишпорки та людоїди в законі – радянські спецслужби, всюди шукали зиск. Це нам, сірій масі, втовкмачували про стаханівський рух, зорану цілину, самовіддану і, головне – майже неоплачувану роботу на шахтах і заводах… А верхівка все робила за чітким, раціональним планом. Іноді дещо уособлено егоістичному якогось із вождів, однак в жодному разі не позбавленому раціо. Трохи більше раціо, панове (себто – товариші)! Трохи менше безглуздих, нікому непотрібних емоцій. Вони доречні лишень у ліжку. Із законною дружиною або панянкою фертильного віку, яка неодмінно після статевого акту має привести в цей світ здорову і роботящу одиницю радянського суспільства – маленьку червону людину, щоб та гарувала на заводах, шахтах, учрєждєніях, товариші. Ну прямо тобі якась ортодоксальна релігія. Мормони, чи що?
Усе має бути виваженим. Навіщо зайвий раз займатись акробатикою в ліжку? Збережіть сили для законної праці! Вранці почнете, після того сміховинного дриґання під ранкову фізкультуру по радіо. Ймовірно саме тому професійного спорту в Радянському Союзі не існувало. Зайве витрачання енергії м’язів. Краще їдьте на якийсь там БАМ, чи що, і збудуйте, ну збудуйте вже щось корисне!
І трохи менше сліз, ми вас просимо, трохи менше. Згадайте видатних співвітчизників, що поклали за вас голови в бою. Героїчність віталася в усіх проявах. Бажання виділятися й хотіти більше, ніж у сусіда, так само засуджувалося. Хоча це якось не стосувалося радянської верхівки. Ті були іншою кастою.
А ось звичайним громадянам – зась…
У п’ятдесят сьомому на екрани виходить муві «Летять журавлі». Надзвичайно пронизливе. В кінотеатрах на нього аншлаги. Люди плачуть, переглядаючи цей фільм, і навіть дотепна іронія, такий собі глум над системою пробачається. Закривають очі.
– А мы вчера брата провожали и мама так плакала…
– А Вы?
– Я тоже.
– От профкома или по-домашнему?
Не вирізає цей діалог цензура, ні. Йде певна Відлига. Або – певний натяк на відлигу. Зворушливий обман, коли громадян ніби підштовхують відкриватися індивідуально, ставати особистостями, а потім знову хвилею починають карати за їхню ж індивідуальність. А потім із полегкістю обтесують їхню вдачу та інакшість – мовляв, слава Богові, виявили вчасно. Заздалегідь. Доки цей сучок недотесаний не натворив ділов.
Наступного року після прем’єри цей фільм здобуває Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю. Після такого тріумфу Тетяну Самойлову, яка зіграла головну роль у цьому муві, запрошують до Голлівуду. Їй пропонують роль Анни Кареніної,