Енн із Ейвонлі. Люси Мод Монтгомери
поняття не має, але це, очевидно, якісь дуже хворобливі істоти, бо про них тільки те й пишуть, що вони постійно помирають. Те саме й з тітоньками Мартіна.
– Мартін такий же, як і решта французів, – з відразою сказала Марілла. – На них ні на мить не можна покластися.
Марілла розглядала покупки Енн, які та привезла з Кармоді, аж ось почула пронизливий крик, що долинув із заднього двору. Вже за хвилину до кухні заламуючи руки, прибігла Енн.
– Енн Ширлі, у чому справа на цей раз?
– О, Марілло, що ж мені робити? Це жахливо. І це все моя вина. О, чи ж навчусь я хоч КОЛИСЬ, що треба спинитись і трохи подумати, перш ніж робити такі бездумні вчинки? Пані Лінд завжди казала, що колись я зроблю щось невимовно жахливе – і ось той день настав!
– Енн, ти просто нестерпне дівчисько! ЩО ж таке ти зробила?
– Я продала джерсійську корівку пана Гаррісона… ту, котру він купив у пана Белла… панові Ширеру! Доллі ж у цю хвилину стоїть собі в загоні.
– Енн Ширлі, ти що, мариш?
– Хотілося б. Але це не марення, хоча й дуже схоже на якийсь нічний кошмар. А корова пана Гаррісона зараз уже в Шарлоттауні. О, Марілло, мені здавалося, що я вже перестала втрапляти у всілякі халепи, але зараз – найгірша халепа в моєму житті. Що мені робити?
– Що тобі робити? Тут вже нічого не вдієш, дитино. Ми можемо хіба запропонувати йому нашу джерсійську корову на заміну, якщо він не схоче взяти грошей. Вона нічим не гірша за ту, що була в нього.
– Але я більш ніж упевнена, що він жахливо розсердиться і не погодиться на таке, – простогнала Енн.
– Звісно ж, він розсердиться. Здається, він дуже дратівлива людина. Якщо хочеш, я піду й сама йому все поясню.
– Ні, не треба, я не поведуся так підло, з – вигукнула Енн. – У всьому винна я, тож я не дозволю тобі прийняти покарання замість мене. Я піду сама, і то просто зараз. Що швидше все закінчиться, то краще, адже це буде просто нестерпно принизливо!
Бідолашна Енн узяла з собою капелюха й ті двадцять доларів і саме виходила, коли мимоволі виглянула крізь відчинені двері комори. На столі лежав горіховий пиріг, який вона спекла вранці… він мав особливо апетитний вигляд, прикрашений рожевою глазур’ю й посипаний волоськими горіхами. Енн замислила приготувати його для п’ятничного вечора, коли ейвонлійська молодь мала зібратися в Зелених Дахах для організації Товариства з удосконалення селища. Але чи так це було важливо, як порівняти зі справедливо ображеним паном Гаррісоном? Енн подумала, що пиріг може зм’якшити серце будь-якого чоловіка, а особливо того, хто змушений був власноруч готувати собі їсти, тож вона швиденько спакувала його в коробку. Вона віднесе цей пиріг панові Гаррісону як пропозицію примирення.
«Це, звісно, якщо він узагалі дасть мені можливість сказати хоч щось, – з жалем подумала вона, поки перелазила через огорожу на пасовищі й зрізала дорогу через поле, що виблискувало золотом у сяйві мрійливого серпневого вечора. – Тепер я знаю, як почуваються ті, кого ведуть на страту».
III. Пан Гаррісон удома
Будинок