Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери
Коли я бачу щось подібне, завжди думаю, як то добре – жити.
– Ти говориш такі сміховинні речі, Енн. Зірки – то щось таке звичайне, як острови Принца Едуарда, – сказала тітка Мері Марія… і про себе подумала: «Зірки, ще б! Так, ніби ніхто ніколи тих зірок не бачив! Енн хоча б знає про щоденне жахливе марнотратство на кухні? Вона хоч знає, як бездумно Сьюзан Бейкер розкидається яйцями направо-наліво, а свинячого жиру дає скільки, що він скапується надарма? Вона хоч якось цим переймається? Бідолашний Гілберт! Недарма йому доводиться працювати без вихідних!»
Листопад завітав у сірих і коричневих шатах: але вранці сніг вкрив землю старими витканими білими чарами, і Джем з радісними криками поспішив на сніданок.
– Ох, мамусю, скоро Різдво й прийде Санта-Клаус!
– Ти що, до сих пір віриш у Санту? – спитала тітка Мері Марія.
Енн кинула швидкий тривожний погляд на Гілберта, який з усією серйозністю відповів:
– Ми хочемо, аби діти плекали багатство країни мрій допоки це можливо, тітонько.
На щастя, Джем не звернув уваги на слова тітки Мерії Марії. Вони з Волтером надто вже хотіли потрапити в цей новий чарівний світ, до якого зима додала ще трішки любові. Енн завжди страшенно не любила дивитися, як красу та недоторканість снігу псують людські сліди, але цьому не можливо було зарадити, та й краса нікуди не зникала навіть увечері, коли захід загорався над засніженими виярками лілових пагорбів, а Енн сиділа у вітальні перед каміном, де тріскотіли кленові полінця. Вогонь у каміні, думала вона, завжди був таким затишним. Він витворяв такі несподівані фокуси. Частина кімнати заливалася світлом, а тоді знову поринала в темряву. Картинки з’являлися й зникали. Тіні ховалися й виходили назовні. Знадвору, крізь великі незатемнені вікна, можна було милуватися газоном, тітка Мері Марія, напевне, сиділа рівно… тітка Мері Марія ніколи не дозволяла собі «розвалитися» під сосною.
Гілберт «розлігся» на дивані, намагаючись забути, що того дня його пацієнт помер від пневмонії. Маленька Рілла намагалася з’їсти свій рожевий кулачок, навіть Креветка чухала маленькими лапками грудку, наважуючись замурчати на волохатому килимку, попри незадоволення тітки Мері Марії.
– Якщо говорити про котів, – патетично почала тітка Мері Марія… хоча ніхто про них до того не говорив… – нас цієї ночі відвідають усі Гленівські коти? Як хоча б хтось міг заснути під цей котячий концерт минулої ночі, я поняття не маю. Звичайно, моя кімната в самому кінці, тож, думаю, я сповна можу насолодитися цим безкоштовним концертом.
Перш ніж хтось зміг щось відповісти, увійшла Сьюзан і доповіла, що бачила пані Маршалл Елліотт у магазині Картера Флегга, вона прийде, щойно закінчить робити покупки. Сьюзан не згадала, як стурбовано пані Елліотт запитала: «А що сталося з пані Блайт, Сьюзан? Минулої неділі в церкві в неї був такий втомлений та стурбований вигляд. Ніколи ще її такою не бачила».
– Я можу сказати Вам, що сталося з пані Блайт, – похмуро відповіла Сьюзан. – На неї напала тітка Мері Марія. А лікар, здається, цього