Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан Дойл
познайомте мене з тими фактами, які не були опубліковані.
Детектив відкинувся на спинку крісла, зімкнув кінчики пальців і набрав вигляду суворого та неупередженого судді.
– Мені ще ні з ким не доводилося балакати про це, – почав доктор Мортімер, явно хвилюючись. – Я багато про що промовчав на слідстві з тієї простої причини, що людині науки незручно підтримувати чутки, породжені марновірством. І вважаю, що часопис має рацію: посилювати і без того похмуру репутацію Баскервіль-холу – означає прирікати його на животіння без господаря. Керуючись такими міркуваннями, я вважав за краще про щось замовчати, бо зайва відвертість все одно не допомогла б. Але з вами можу говорити навпростець. Торф’яні болота – місце достатньо безлюдне, тому більш-менш близькі сусіди намагаються частіше зустрічатися один із одним. Що стосується мене, то я чимало часу спілкувався із сером Чарльзом Баскервілем. Якщо не брати до уваги пана Френкленда з Лефтер-холу та ще натураліста пана Степлтона, в наших місцях на багато миль не вдасться зустріти жодної освіченої людини. Сер Чарльз любив самотність, але його недуга зблизила нас, а спільні інтереси ще більше зміцнили наші стосунки. Він привіз дуже цінні наукові матеріали з Південної Африки, і ми з ним згаяли багато приємних вечорів, обговорюючи порівняльну анатомію бушменів і готтентотів[5].
Останнім часом мені з кожним місяцем ставало все зрозуміліше, що нерви сера Чарльза напружені до межі. Він вірив у легенду, яку я вам тут прочитав, і, мандруючи власними володіннями, не наважувався виходити на болото вночі. Вам це видасться нісенітницею, пане Голмс, але сер Чарльз був твердо переконаний, що над його родом тяжіє страшне прокляття, і, справді, приклади, які він згадував із минулого своєї родини, були невтішними. Йому не давала спокою нав’язлива ідея про якусь химерну істоту, і він раз по раз перепитував мене, чи не бачив я чогось дивного, коли навідував хворих, і чи не чув собачого гавкоту. Останнє запитання сер Чарльз задавав мені надто часто, і його голос тремтів при цьому від хвилювання.
Пам’ятаю, як зараз, десь за три тижні до трагічної події я під’їхав увечері до Баскервіль-холу. Сер Чарльз стояв у дверях будинку. Я виліз із шарабану і, підійшовши до нього, раптом помітив, що він дивиться кудись через моє плече з виразом безмежного жаху в очах. Я круто обернувся й устиг лише мигцем побачити в самому кінці алеї якусь тварину, подібну на велике чорне теля. Сер Чарльз був таким схвильованим і наляканим, що мені довелося піти туди, де це створіння промайнуло, і поглянути, куди воно поділося. Але там нічого не було.
Ця подія справила дуже важке враження на мого приятеля. Я залишався з ним весь той вечір, і ось тоді, зважившись пояснити мені причину своєї тривоги, він і попросив мене взяти на збереження цей рукопис, із яким я вважав за потрібне ознайомити вас передусім. Я згадав про цей маловажливий випадок лише тому, що він набув певного значення в подальшій трагедії, але тоді