Тиха місцина. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
осіннє повітря.
Повернувшись до Нью-Гейвену, він виявив у себе на письмовому столі два листи. Один із них був із деканату – це було повідомлення про те, що іспит з тригонометрії він не склав і тому не матиме дозволу грати в університетській футбольній команді. У другому – була фотографія Мінні – та сама, яка йому сподобалася, яку він замовив у Мобілі. Спочатку його спантеличив напис на картці: «М. Л. від Е. Г. Л. Б. Потяги шкідливі для серця»; потім він раптом зрозумів, що сталося – і, впавши на ліжко, затрясся від істеричного сміху.
Через три тижні, записавшись на переекзаменування з тригонометрії, Безіл склав іспит; після цього у нього з’явився час сумно озирнутися навколо, щоб зрозуміти, чи залишилося для нього в житті хоч щось? Уперше відтоді, як закінчився перший, жахливий, рік у школі, йому доводилося переживати настільки тяжкий період; зате вперше йому спало на думку усвідомлення того, що він вчиться в Єлі. У ньому знову прокинулася здатність до романтичного бачення, і спочатку з байдужістю, а потім – із дедалі більшою впевненістю – він став робити кроки до того, щоб ввібрати в себе університетську атмосферу, що настільки довго живила його мрії.
«Хочу стати головним редактором газети “Новини” або “Хроніка”, – зовсім як раніше, подумав він одного жовтневого ранку. – І ще хочу, щоб у мене на формі з’явилася літера, і щоб мене вибрали в “Череп і кістки”[4]»!
Ледве перед ним виникали образи Мінні та Ле-Мойн в потягу, як він відразу ж починав повторювати про себе цю фразу, немов заклинання. Йому вже було соромно за те, що він затримався в Мобілі; стали минати одна за одною години, коли він про неї майже і не згадував… Половину футбольного сезону він вже пропустив, і до команди першокурсників приєднався, ні на що не сподіваючись.
У своєму чорно-білому спортивному светрі школи Св. Ріджіса[5], що загубився серед різнобарвного попурі сорока інших шкіл, він із заздрістю дивився на кілька десятків щасливчиків у блакитних спортивних светрах Єля. Наприкінці четвертого дня тренувань він майже змирився з тим, що до кінця сезону так і залишиться животіти в безвісності, як раптом пролунав голос помічника тренера Карсона, звернений до юрби запасних.
– Це хто там тільки-но пасував?
– Я, сер!
– А чому я тебе раніше не бачив, га?
– Мене тільки-но допустили до гри.
– Сигнали знаєш?
– Так, сер!
– Гаразд, тоді береш команду на поле; енди – Кратч і Біспем, такли[6] —…
Через мить Безіл почув власний голос, що вигукував у морозяне повітря: «Тридцять два! Шістдесят п’ять! Шістдесят сім! Двадцять два…»
Почувся загальний сміх.
– Хвилинку! Де ти навчився так давати сигнали? – запитав Карсон.
– Сер, у нас був тренер із Гарварда!
– Тобі доведеться відучитися від цієї «хаутонівської» манери[7]! А то хлопці злякаються!
Через кілька хвилин їм веліли надягнути шоломи.
– Де
«Череп і кістки» (англ. Skull & Bones) – найстаріше таємне товариство студентів Єльського університету.