10 слів про Вітчизну. Олексiй Чупа
дуже, погуляй зі мною містом! – попросила Оленка.
– Добре. А сьогодні не хочеш?
Цієї миті Олена незграбно повернулась у ванній, від чого рештки досі холодного вина виплеснулися їй на груди, що підіймалися на водою. Слідом за холодними винними краплями Оленчиним тілом пробігла хвиля, вигнула його назустріч Романові так, що аж на мить заболіли нижні, стиснені ребра, і всі нервові закінчення вмить почали пекти, як від прямих сонячних променів. Романові від цього однозначного котячого вигину теж хребтом побігли дрижаки, він узагалі любив, коли в Олені виявлялося щось таке тваринне, що потім важко вгамувати й неможливо осягнути. Він обожнював це її звивання, вурчання над вухом, пазурі, запущені у відкриті ділянки тіла, – а ділянок таких завжди вистачало, якщо вони були наодинці, – у моменти, коли вона чи то від лютощів, чи від збудження не могла керувати собою.
Але була ще одна річ, яка зводила з розуму по-справжньому. Оленка розуміла красу не так, як звичайні люди: візуальні образи в її мозку заміщувалися образами тактильними і смаковими, а отже, збудження було прямим продовженням доторків і проб на смак. І ось, коли вона щоразу заново вивчала його тіло, мов кошеня, сантиметр за сантиметром, ледве торкаючись спочатку самим кінчиком носа найнесподіваніших ділянок шкіри, які вмить ставали теплими від солодкого передчуття, потім перевіряла враження, пробуючи шкіру на смак язиком, і врешті-решт торкалася пальцями, – нігтями або м’якими подушечками залежно від настрою, – від цього справді можна було поїхати дахом. І, власне, зараз Олена пестила його під ребрами носом, і в голові вже крутилася гаряча впевненість, що знайомство з Прагою треба відкласти на день, а обід – щонайменше до вечора.
Наступного ранку вони блукали містом. Роман абсолютно не орієнтувався на місцевості, тому ходили навмання, але дуже обережно, як розвідники у ворожому тилу. Тут і там на Празі траплялися занедбані будівлі, але в цих майже руїнах досі жили й кохалися. Він завжди був у захваті від подібних перемог життя над смертю. Фабричні приміщення з потрісканими фасадами, потрощені часом будинки й часто подібні до них мешканці – усе трималося мало не на чесному слові, але ж трималося, і від усвідомлення цього факту Романові ставало легко в грудях, він сам і не знав чому. Прага подобалася йому, однозначно подобалася.
Подобалася вона й Олені. Море нових, ще не розчутих звуків, смаків і запахів захопило її. Вона дихала часто й радісно, безапеляційно стверджуючи, що повітря тут смачніше, ніж в Україні, що вікна тут відкриваються зі значно милішим і мелодійнішим звуком, що тут їй постійно пахне кавою і фруктами. Роман уголос погоджувався з нею, але подумки зробив висновок, що той, хто має можливість бачити, звертає увагу найбільше на візуальне, майже не зосереджуючись на інших відчуттях. Вікна відкривалися так само, пахло бензином і снігом, що з Різдва вже трохи зійшов і потемнішав. Але разом із тим було і щось нове, він поки не розумів що.
Олена міцно тримала його руку. Вона давно навчилася ходити впевнено поруч із Романом, тому, якщо не приглядатися, то