.
убік, і під нею проявилися доволі приємні риси обличчя.
– Гаразд? – перепитав.
Невпевнено всміхнувся їй, але згадав, що має побите лице, і потупився. Сніг, який вона досі не струсила з джинсів, подекуди розтав і розійшовся темними плямами. «Вона має теплі стегна», – майнуло в голові в Романа, а слідом за цим: «Чччорт, про що це я?!»
Він підвів очі й подивився на неї питально, мовляв, то що, я піду вже?… Полька нарешті заговорила:
– Ви українець?
– Що?! – мало не закричав Роман. – Чорт забирай, ви мене розумієте?
– Так, розумію. Будь ласка, не згадуйте диявола, адже сьогодні вечір перед Різдвом Христовим…
– Добре, добре, вибачте! У мене величезні проблеми, а я не знаю польської мови і, правду кажучи, перебуваю в цілковитому відчаї зараз.
– А що сталося? Я можу чимось допомогти?
Вона говорила з відчутним акцентом, повільно, але доволі правильно. Очевидно, перед тим, як щось сказати, літери вкладалися в її голові у слова, потім слова – у речення, після цього все перевірялося на доцільність і точність. І аж тоді полька виштовхувала із себе вервечки звуків, які Романові в теперішньому становищі здавалися дивом Господнім, навіть попри його відверто скептичне ставлення до вищих сил. Роман зиркнув у бік Оленки, що досі стояла недалеко від них, секунду подумав і випалив:
– Сталося те, що я і моя подруга, – он вона, бачите, – мали б за годину їхати до Праги. Але мене побили ваші срані польські гопники, забрали торбу, де були гроші, квитки і все інше, і тепер я не знаю, що робити.
– Що таке «срані гопники»?
– Ну, дрібні злодії. Мене пограбували серед білого дня, просто у ваше, бляха, католицьке Різдво!
– Я вас іще раз прошу, не лайтеся, пане! – вона підвищила голос.
– Вибачте, вибачте, це з відчаю, я зазвичай не лаюся.
– А документи у вас залишилися?
– На щастя, так.
– Тобто ситуація така: вас побили ці, як їх… – Її і без того повільна українська взяла довгу паузу. Жінка завмерла, мов статуя, пригадуючи щойно почуте слово, а потім, важко його долаючи, з польським наголосом на передостанній склад врешті видихнула: – Гопники, так? У вас немає грошей, і вам нема де ночувати.
– Точно, – погодився Роман.
– А чому ваша подруга там стоїть і не підійде до нас? Я б захвилювалася, якби мій еммм… друг… стільки часу говорив із красивою жінкою.
«А ми скромні», – подумав Роман і, знову повернувши голову в бік Оленки, пояснив:
– Вона сліпа. Сама до нас не підійде. А крім того, мене вже годину тому побили, а я досі не знаю, як їй сказати, що ми опинилися в такому становищі. Я просто не можу дібрати слів, розумієте?
Полька здивовано присвиснула, очі її знову ожили, а на обличчі з’явився дивний хитрий вираз. Вона полізла до кишені, витягла пачку сигарет із ментоловими капсулами, прикурила від запальнички, аж на кінчику цигарки зашквар – чало, роздушила вказівним і великим пальцями капсулу і