100 чарівних казок світу. Отсутствует
стала жінкою. – Треба одягатися відповідно до погоди! – мовила вона. – Тут вогко-вогко! Моє місто схоже на пляшку: увійдеш у горлечко, звідти ж треба і вийти. Раніше воно славилося чудовою рибою, а тепер на дні «пляшки» – червонощокі хлопці; вони вивчають тут різні премудрості: грецьку, єврейську… Ква!
Хлопчикові почулося не то квакання жаб, не то шльопання чобіт по болоту: все той самий звук, одноманітний і нудний, під який Тук і заснув міцним сном. І добре зробив.
Але й тут йому наснився сон, – інакше що ж усе це було? Блакитноока, білява і кучерява сестричка його, Густава, раптом стала дорослою чарівною дівчиною, і, хоча ні в неї, ані в нього не було крил, вони полетіли разом у повітрі над Зеландією, над зеленими лісами і блакитними водами.
– Ти чуєш крик півня, маленький Тук? Кукуріку! Ось із бухти Кеґе полетіли кури! У тебе буде пташиний двір, великий-превеликий! Тобі не доведеться бідувати! Ти, як мовиться, уб'єш бобра і станеш багачем, щасливою людиною! Твій будинок височітиме, як вежа короля Вальдемара, буде багато прикрашений такими ж мармуровими статуями, як ті, що створені поблизу Преєте. Ти розумієш мене? Твоє ім'я облетить увесь світ, як корабель, який хотіли відправити з Корсера, а в Роскілле – «Пам'ятай про стани!» – сказав король Роар – ти говоритимеш добре і розумно, маленький Тук! Коли ж нарешті зійдеш у могилу, спатимеш у ній тихо…
– Як у Cope! – додав Тук і прокинувся.
Був ясний ранок, він нічогісінько не пам'ятав зі своїх снів, та й не треба було – нічого заглядати вперед.
Він схопився з ліжка, взявся до книжки і швидко вивчив свій урок. А стара прачка просунула в двері голову, кивнула йому і сказала:
– Спасибі за вчорашнє, голубчику! Хай Господь здійснить найкращий твій сон.
А маленький Тук і не знав, що йому снилося, зате знає це Господь Бог!
Комірець
Комірець давно вже досяг шлюбного віку, але нареченої в нього не було. Одного разу його кинули у прання разом із панчішною підв'язкою.
– Які ви граційні та гарні! – розсипався в компліментах комірець. – Такої краси я ще ніколи не бачив. Ви дозволите з вами познайомитися?
– Не варто! – відрізала підв'язка.
– А де ви живете?
– Я прошу вас, не треба зі мною заговорювати! – белькотала підв'язка.
– Але бачити таку красуню й мовчати – неможливо! – увивався коло неї комірець.
– Ах, ви не могли б залишатись на місці? – вигукнула підв'язка. – Ви точнісінько як справжній чоловік!
– Я ще й денді! – додав комірець. – У мене шевська підставка і гребінка є!
І хоча щасливим володарем цих аксесуарів був не він, а його господар, комірець не переставав вихвалятися.
– Відійдіть! – наполягала підв'язка.
– Недоторка! – відгукнувся комірець.
Аж ось його вийняли з таза, накрохмалили, а коли висох, поклали на прасувальну дошку, взяли гарячу праску…
– Вдовичко! – перейшов комірець на праскову плитку. – Я весь палаю