Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис
про нове мистецтво, виставках і вечорах, що влаштовувалися радикальними об’єднаннями художників-авангардистів «Бубновий валет» і «Союз молоді». Виступав поет і з публічними промовами та доповідями. Відбувалися вони – так завчасно планувалося, – зі скандалами (часом доходило й до справжніх бійок). Це стало відомо в училищі і на початку 1914 року Маяковського та Бурлюка за ті скандальні виступи «виставили за ворота».
Футуристи швидко, завдяки своїм епатажним виступам і скандалам привернули до себе увагу. І все ж Максим Горький вважав, що «російського футуризму немає. Є просто Ігор Северянин, Маяковський, Бурлюк, В. Каменський».
Початок Першої світової війни Володимир Маяковський спершу сприйняв «схвильовано», «спочатку тільки з декоративного, із гамірливого боку».
Але невдовзі, розібравши суть «справи», зненавидів війну, яка відбувалася в ім’я прибутків торгашів та зажерливих спекулянтів. Вигукував: «Війна гидотна. Тил ще гидотніший!..»
У 1915 році Маяковський несподівано виграв у карти 65 рублів і, кинувши все, маючи в кишені нарешті гроші, подався відпочивати в Куоккалу – селище під Санкт-Петербургом (нині – Рєпіно), де були дачі художньої еліти Росії.
Маяковський на відпочинку! Маяковський на дачі! Це було нечувано, але цей дачний період у житті Маяковського став досить значним. Сам поет про своє життя в Куоккалі так згадуватиме:
«Семизнайома система (семипільна). Установив сім обідаючих знайомств. У неділю «їм» у Чуковського, понеділок – у Євреїнова і т. д. У четвер було гірше – їм рєпінські травки. Для футуриста на зріст сажень – це не діло.
Увечері тиняюся пляжем. Пишу «Облако». Зміцніла свідомість близької революції.
Поїхав у Мустамякі. М. Горький. Читав йому частини «Облака». Горький розчулився і обплакав мені увесь жилет. Зворушив віршами. Я аж запишався. Швидко з’ясувалось, що Горький ридає на кожному поетичному жилеті.
І все ж жилет зберігаю. Можу кому-небудь уступити для провінційного музею».
З Куоккали Маяковський повернувся з кращою своєю дореволюційною поемою «Облако в штанах». До всього ж Горький допоміг йому видати другий збірник віршів під назвою «Простое, как мычание».
Він був енергійний, цей Бурлюк! Завдяки його бурхливій енергії і утверджувалася нова школа поезії. У збірнику «Пощечина общественному вкусу» (1912) він проголосить маніфест, у якому закликатиме відмовитись від класичних традицій (бурлюківці взагалі вважали, що настав уже час «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого з Пароплава Сучасності»).
Зрозуміло, що на збірник нападали противники футуризму, але це тільки створювало широку знаність самим футуристам та їхній новій школі поезії. За участю Бурлюка виходять збірники «Садок судей» (1913), «Дохлая луна. Сборник единственных футуристов мира, поэтов Гилея», «Рыкающий Парнас» (1914). Давид Давидович постійно виступає з лекціями та доповідями у містах Сибіру, і за рубежем, куди перебереться і де, врешті-решт, завершить свої