Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис

      Здається, що він… Ні, ні, він і справді щойно повернувся зі своїх далеких мандрів, піднявся на схили Дніпра, зітхнув на повні груди, що нарешті він удома…

      Будинок, у якому він народився, стоїть і зараз по вулиці…

      Спершу вулиця звалася Кадетською, але за Вертинського була Фундуклеївською – від прізвища київського губернатора, з 1919-го – Леніна. Нині – Богдана Хмельницького.

      Батько майбутнього артиста Микола Петрович Вертинський був приватним повіреним, але крім адвокатської практики займався журналістикою. У досить популярному в ті часи «Киевском слове» він публікував свої фейлетони під псевдонімом Граф Нівер. (Згодом Олександр Вертинський під настрій казатиме: «Я – син графа Нівера», і дехто, не знаючи його біографії, сприйматиме це всерйоз.)

      Микола Петрович був одруженим і якось закохався в дівчину на ймення Євгенія (Ївга) з роду Сколацьких. Дівчина теж закохалася в одруженого чоловіка, який заради неї покинув дружину. І стали вони жити в цивільному шлюбі. Шлюбний союз їм так і не вдалося оформити юридично: законна дружина Миколи Петровича навідріз відмовилася віддати юній особі свого чоловіка та майно. Але й не отримавши від попередньої дружини Миколи Петровича згоди на розлучення, вони жили в злагоді та любові. Євгенія Степанівна народила двох дітей – дочку Надю і сина Сашка.

      У ті часи цивільний шлюб вважався ледь чи не злочином, його ніхто не схвалював. Ба, його всі засуджували. Засуджували й шлюб Миколи Петровича з молодою Євгенією Степанівною, називаючи останню зміюкою лукавою (у законної жони забрала чоловіка) і взагалі – шалавою.

      Євгенія Степанівна дуже цим переймалася, була вразливою і легко ранимою – врешті-решт, нервовий зрив забрав її в могилу.

      Батькові все ж таки якось – з чималими труднощами, – вдалося усиновити власного сина. Він так любив свою Женічку-Ївгу, що життя без неї не уявляв. Після смерті коханої Микола Петрович зірвався – став пити по-чорному, підхопив швидкоплинні сухоти і пішов за своєю коханою жоною в інший світ.

      Сашко, якому на той час виповнилося п’ять років, лишився круглим сиротою. З жалю його забрала мамина сестра Марія Степанівна (Надю забере друга мамина сестра Лідія Степанівна, і брат із сестрою вперше зустрінуться через багато-багато років).

      «100 великих кумиров ХХ века». Москва: «Вече», 2007.