Жесть. Сашко Ушкалов
найсправедливіший, – і кладе мені до ніг банан, ніби квіти до пам’ятника загиблим воїнам. Я стою непорушно.
– Ну ось, – каже вона, нарешті зводячись. – Це й була «пінда».
– Здуріти. А чи є в цій хаті інтернет?
– Да, – відповідає Поля, – у мене в кімнаті.
Я обережно валю в її кімнату прогуглити, що таке «пінда». Якщо, – думаю собі, – пошуковик не знає, що це таке, то треба готуватись до відступу. Опинившись у кімнаті, сідаю за ноут і швидко вбиваю «пін…» На цих літерах мене викидає на «пінгвінів Мадагаскару», а потім на «очкових пінгвінів» – чемпіонів з пірнання. Пишуть, що ці тварюки здатні занурюватись на 130 метрів, а от чому вони «очкові», – не пояснено. Забиваю «пінда» повністю, мене виносить на життєвий і творчий шлях давньогрецького лірика Піндара. Про «пінду» – ні слова. Я починаю хвилюватись. Не люблю речей, яких не можу пояснити. Вони мене переслідують.
І тут до кімнати входить Уля, подружка Полі, повна її протилежність. Я б сказав, такий собі цицькатий антонім: дуже нічогенька із себе, але туга на розум.
– Кгм, – кашляє вона в мене за спиною, хоч я давно вже побачив її в дзеркалі.
– Слухай, – кажу я Улі, – ти часом не знаєш, що таке «пінда»?
– Нє, – чую у відповідь і бачу в дзеркалі, як Уля починає роздягатися.
– Спати хочеш? – тетерію я.
– Угу, – крекче вона, стягуючи із себе джинси й стрибаючи на одній ніжці.
– Гарних снів, – чешу потилицю.
– З тобою, – додає вона й розстібає ліфчик.
Я розвертаюсь на гвинтовому стільчику: вона таки натурально гола – дзеркало не бреше.
– О’кей, – киваю, ніби на уроці, – а з цього місця, будь ласка, докладніше.
– Поки ти тут сидів, ми все вирішили. Спочатку ти зі мною, а потім з Полею. Жора зараз із Полею, а потім зі мною, – вона каже це так спокійно, ніби питає, скільки грудочок цукру кинути мені в чай, каже й залазить під ковдру на розстеленому дивані.
– Ага, – киваю я, – а потім я з Жорою, а ти з Полею, да?
– З Полею, – каже Уля уже з-під ковдри, – я не буду. Хоч вона – моя найкраща подруга, але уродіна. Тільки їй не кажи… А ти з Жорою… Це було б прикольно…
Та в цю мить двері до кімнати розчахуються і залітає Жора в сімейних труселях. В його очах непідробний жах. Він зачиняє двері на замок, роззирається навсібіч, зацьковано шкандиба до дивана й залазить до Улі під ковдру.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.