Маска. Володимир Лис
уже знав про її історію і, як здалося Василеві Петровичу, співчував навіть надто емоційно, і щось боляче кольнуло його. «Чи не ревную я графиню?» – подумав він і усміхнувся. Ця таємна, зовні ледве вловима усмішка мала гіркуватий присмак. Він пригадав, що пан Мечислав, здається, вдівець, і неприязнь його посилилася. Невже у нього, Слєпньова, зародилося глибше, ніж звичайна симпатія, почуття до цієї аристократки? «Ні, вона, братику, птаха не твого польоту», – сказав він сам собі.
Представлений як земляк, шляхтич Веслав Слєпньовський, він любенько побесідував з обома. Кульчинський обурювався, чому власті не вживають належних заходів, пропонував свої ідеї, і тут Василь Петрович подумав, що, можливо, він і такі, як він, йому допоможуть надалі. На якусь хвилину він завагався, чи не відкритися панові Мечиславу, але вирішив, що поки що не варто.
Пославшись на справи, він поспішив відкланятись. Графиня провела його за двері, подивилася своїм сумним поглядом.
– Ви поїдете туди? – спитала вона. – У наші краї?
– Так, – відповів Слєпньов. – А ви ще залишитеся у Петербурзі?
– Ще трохи побуду тут, – відповіла графиня.
І раптом вона торкнулася його руки і сказала схвильовано:
– А знаєте, моя служниця, тобто служниця князя Адама, того самого вечора вона бачила, як приходив якийсь дивний чоловік…
– Приходив до кого? – уточнив Слєпньов.
– До Пелагеї. Якийсь дивний чоловік у чорному плащі і великому чорному циліндрі.
«Можливо, це саме те, чого мені бракувало?! – подумав Василь Петрович і навіть здригнувся від несподіванки. – Але невже цей дотягнувся і сюди, у саму столицю?»
Він попросив покликати служницю князя. З’явилася молода дівчина з рябим, круглим, немов у великої ляльки-нелягайки, обличчям. Так, вона відчиняла двері якомусь панові у чорному, який попросив провести до Пелагеї. Але вона не змогла роздивитися у темряві його обличчя, так, було вже пізно. До того ж обличчя затуляли комір плаща та насунутий на самісінькі брові циліндр.
– А ким він назвався? – спитав Слєпньов. – Ти не здивувалася, що він тут питає Пелагею?
– Та він, – збентежилася служниця князя, – він же сказав, що з лавки, куди перед тим заходила Пелагея щось купити, що він їй гроші не додав.
– І більше ти його не бачила? – спитав Слєпньов.
– Ні, – вже трохи злякано сказала дівчина.
Слєпньов подякував і повернувся до графині. Тут він дізнався, що ні того дня, ні напередодні Пелагею в місто вона не посилала. Слєпньов знову відчув, як спину пронизав холодок. Він подумав було, чи не походити Петербургом разом із князівською служницею? Але відкинув цю думку, бо зрозумів, що у великому місті шукати пана в чорному плащі і чорному циліндрі, не знаючи його прикмет, – усе одно, що шукати вітру у полі.
V. Запах звіра
1
Слєпньов разом із вірним Петрусем виїхав зі столиці на початку березня. Санкт-Петербург готувався відзначити першу