Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька
ти уникаєш мене? – впівголоса запитав він її. – Аж так сильно боїшся чи взагалі не хочеш бачити?
– Чому не хочу? Ви не повинні таке думати.
– А що я повинен думати? Я тебе майже не бачу.
Опустивши очі, Анна ще старанніше загорнулася в шаль.
– За мною просто надто пильно слідкують. Розумієте, я мушу шанувати свою репутацію і… – Вона підвела голову і ледь скривила губи, ніби збиралася заплакати. – Ви собі поїдете, а я залишуся тут і мушу якось влаштовувати своє життя… І не кажіть, що не розумієте, чому я погодилася на це заміжжя. Я ж не остання якась, щоб жити з чужим чоловіком.
Вона знов глянула на Адама і затнулася. Він аж на обличчі перемінився. Невже вуйко не розповів, що знайшов для неї чоловіка? Уже й заручини не за горами. Вона закусила губи. То ось чому Адам ніяк не реагує на її ймовірне заміжжя, а вона думала, що він її розлюбив.
– Слухай, Анно, яке заміж? За кого? За того твого хлопця?
Заперечно хитнувши головою, вона непевно глянула на Адама.
– Ні, з Маркіяном я вже не зустрічаюсь, а того чоловіка вуйко вибрав мені сам. Він удівець, але добрий і побожний чоловік. А ще він погоджується взяти мене без посагу. У вуйка з ним якісь там справи. Вони навіть домовлялись без мене і згоди моєї на цей шлюб не питали. Вуйко сказав, що якщо я не погоджусь, він відречеться від мене, і тоді…
Вона скоса глянула на Адама. Аж таким розлюченим вона його ще жодного разу не бачила. Йому справді так сильно залежить на ній? Відчуваючи, що мерзне, Анна пересмикнула плечима. Навіщо взагалі тут стояти? Що змінить ця розмова або ж те, що Адам її любить? Він незабаром поїде з Жовкви, а їй жити поміж людей, які її знають.
Дивлячись на Анну, Адам насилу здолав роздратування.
– Чому ти раніше не розповіла мені про це одруження? Не розумієш, що твій вуйко хоче вигідно збути тебе з рук?
Відчуваючи, як сльози підступають до очей, Анна заперечно хитнула головою. Якщо про одруження домовилася родина, то кого там питають про згоду або зважають на те, до кого лежить серце. Так у багатьох дівчат стається. Ніхто ж не каже, що їх збули з рук.
– Неправда. Вуйко бажає мені лише добра, а ви… А ви…
– Що я? Зла тобі бажаю, чи що? – Адам роздратовано перевів подих і уважніше придивився до Анни. Зрештою, чого від неї вимагати. Звідки їй знати про наміри свого вуйка. – Знаєш, колись я тобі все це поясню, а зараз ліпше не ускладнюй собі та мені життя. Я поговорю з твоїм вуйком. Він дасть тобі спокій… Тільки, Бога ради, нічого тепер не приховуй від мене. Обіцяєш?
Промовчавши, Анна розгублено глянула кудись углиб саду і щільніше закуталася в шаль. Що може пообіцяти вона йому, якщо сама собі нічого пообіцяти не годна?
– От і домовились, – по-своєму потрактував її мовчання Адам. – А зараз іди додому, бо змерзнеш тут мені.
Він знайшов її долоню і ледь стиснув холодні пальці.
– Я тут трохи почекаю і зараз теж прийду. Не переживай. Я не дозволю, щоб тебе віддали заміж.
Анна