Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька
але з тим нічого не вдієш. Усі речі залишилися вдома.
Не знаючи, чим себе розважити, Анна підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Погода псувалася, вітер дужчав, а на сонце час від часу набігали хмари. Скоро сніг сипатиме так, що й дерев не роздивишся. Уже зараз з’явилися перші лапаті сніжинки і пориви вітру почали кружляти ними у спіралях майбутньої заметілі та потроху намітати сніг у кучугури й замети.
Анна відійшла від вікна. У таку негоду Адам сидітиме у маєтку, а потім дороги позамітає так, що нікуди й не поткнешся. Доведеться чекати, доки перестане сніжити та порозгрібають замети на шляхах. Цікаво, як довго це триватиме?
Присівши на ліжко, вона пересмикнула плечима. Навіть просто сидіти тут дуже зимно. Коли стемніє, доведеться ризикнути і розпалити вогонь у печі. Та й приготувати щось гаряче не завадило б.
Сподіваючись зігрітися, Анна почала міряти кімнату швидкими кроками, проте це не допомагало – з кожною наступною хвилиною мерзла дедалі дужче. Що ж робити? Негайно розпалювати вогонь у печі небезпечно. Сусіди зауважать дим із комина і поцікавляться, хто порядкує в будинку за відсутності господаря.
Вона притулила до губ холодні пальці й спробувала зігріти їх своїм подихом. Марна справа – лише виразніше відчула, як від холоду починає тремтіти всім тілом.
Облишивши жалюгідні спроби зігрітися, Анна зняла черевички, залізла на ліжко з ногами і вкрилася ковдрою ледь не з головою. За декілька хвилин їй стало значно тепліше і, обхопивши руками подушку, вона врешті не лише перестала мерзнути, а й задрімала.
Розділ 5
Ніби від різкого поштовху ззовні, Анна здригнулася і розплющила очі. Що це за шум на подвір’ї? Хтось приїхав? Адам?
Вона завмерла, напружено вслухаючись у невиразні звуки за вікном, і насилу здолала напад паніки. Здається, хтось відчиняє ворота?
Підбігши до вікна, Анна визирнула на вулицю, але перш ніж щось побачила та зрозуміла, відчула – серце її провалюється у глибоку яму. Біля воріт, тримаючи коня за вуздечку, стояв Адам, проте він був не сам. Розмовляв із кимось, кого вона бачити поки що не могла.
Анна встала навшпиньки і трохи відхилилася вбік. Вуйко Павло? Тут?
Відсахнувшись, вона присіла на підлогу при вікні. Хоч би Адам не надумав запрошувати її вуйка сюди. Де тут сховаєшся? Хоч у шафу чи під ліжко лізь.
Тримаючись рукою за підвіконник, вона знов обережно визирнула на вулицю. Як разюче змінився з обличчя Адам. Могла б заприсягтися, що розповідь вуйка вбила його наповал. Добре, що це ненадовго. За декілька хвилин йому доведеться перейматися цілком інакшими проблемами.
За якийсь час Анна почула, що ворота зачиняються й обережно підвелася. Вуйко пішов, а Адам стоїть плечима до неї. Чому він не йде додому? Чому не заведе коня у стайню? Стоїть на такому пронизливому вітрі й не помічає холоду? Невже йому не зимно? А сніг? Невже він не бачить, який сильний падає сніг? Здається, розмова з її вуйком надзвичайно його вразила.
Схопившись рукою за віконну раму,