Мирного неба над головой (сборник). Коллектив авторов

Мирного неба над головой (сборник) - Коллектив авторов


Скачать книгу
а также по матери,

      И давайте будем мы сестрами,

      Ведь не могут родные быть гостьями…

Позвоночником…

      Опять играет кто-то нашей жизнью,

      Опять калечат, ненавистью бьют,

      И ведь никто не озабочен мыслью,

      Что нагло в душу нам уже плюют.

      На сей войне мы жалкое отребье,

      Щитом живым нас выбрали враги,

      И разлетелись невинные на небе

      И материнские текут по ним ручьи.

      Тревожно было, сейчас уже смятенье,

      Вся жизнь смешалась с кровью и виной,

      По нашим мыслям бродит отчужденье,

      Почти сраслись мы позвоночником с войной…

Изломанность

      Кровью единой мы мазаны,

      Ложью скверной все битые,

      Разве скажите обязаны

      Слушать слова ядовитые?

      Мнения вновь лихорадятся

      Горем, бедой материнскою,

      Истину себе Бога ради вы

      Вбейте, но только не свинскую

      Мысли вдруг все запутались,

      В помыслах лишь разносортовость,

      Знаю, что вовсе не думалось…

      Всучили, такую изломанность…

Вам ніколи ніхто…

      Вам ніколи ніхто не пробачить,

      Усю зраду та кров на землі,

      Це життя нічого не значить?!?

      Вам не виграти цієї війни.

      Для вас сонце погасне назавжди

      Вас не приймуть ні Бог, а ні чорт,

      Будуть прокляті усi вашi газди,

      Що здійснили ворожий ескорт.

      Ваші діти хай вмиються кров'ю,

      За батьків, що за гірше чортів,

      Вам не змити це навіть водою,

      Не прибрати з людських почуттів.

      Батьківщину продати не важко,

      Навіть душу віддати – дарма,

      Тільки люди платитимуть тяжко,

      За цi вашi iноземнi ярма.

      Кляті вороги, нікчемні повії,

      Як не соромно казати брехню,

      Хто навчав вас рушити мрії —

      Разом з вами придати вогню.

      Вона сильна, але не єдина,

      Бо «свідомість» її з'їла на жаль,

      Мені прикро, моя Україно,

      Переповнена твоя вже грааль…

      Вероника Булгакова

      Россия, Стаханов

* * *

      Слова нельзя сказать – значит помолчим,

      «Песни не петь!» – приказ: и не звука тут,

      Только душой своей, что есть сил, кричим —

      На ледяной земле травы не растут…

      Мы все сошли с ума – подменили день,

      Рядом – ночная тишь и, скорее, мгла,

      Люди…да разве ж «люди»??? Отныне – тень,

      Как жить хочу! …Только поняла.

      Не возношу святых, и вот это – дар:

      Быть опаленной светом – бежать к лучу,

      То, что творится в мире – больной удар:

      Слова нельзя сказать – значит помолчу.

* * *

      Тихо: застыло время —

      Медленно мир крушить.

      Пало раздора семя —

      Люди хотели жить!

      Холод окутал души,

      Разве нас не спасти?

      Как корабли – до суши

      Видно не догрести.

      Море


Скачать книгу