Київ.ua. Тетяна Белімова
Олені Степанівні – по такій прекрасній серветці… Свою я й досі зберігаю! Ось доїмо, і я вам її покажу…
– А ще, пригадую, у четвертому класі (а в музичній це був лише третій!) він так на академконцерті зіграв оцю (як вона, тату, називалась?)… ага, так, «Етюд» Шітте… – уривок зі щорічного виступу свекрухи, Алли Леонідівни, на її дні народженні, на його дні народженні, на дитячих днях народженнях, на Новий рік, на Різдво – на кожне сімейне свято…
– Ти думаєш лише про себе! – категорично заявила її мама, коли вона привезла дітей на зимових канікулах до них «на дачу». Власне, не дачу, а заміський, майже в межах міста, будинок, що його звів усіма правдами й неправдами її батько, щоб можна було в ньому жити на пенсії, а квартиру залишити Івасю, бо в дочки, слава Богу, все є, зять забезпечив!
– Подумай про дітей! Рідного батька ніхто не замінить! Живуть і з гіршими! Та тобі ж усі заздрять (по-доброму!), – це вже репліка тьоті Люби, сестри й за сумісництвом їхньої сусідки (вона завжди тут, неодмінно десь поруч, коли щось стається чи лише може статися).
– Ми з татом категорично проти розлучення! Беремо дітей на два тижні! Ви помиритеся, все владнається: це життя – хто сказав, що буде легко? Всім тепер важко! – ось той напутній ряд, під який її проводжали з батьківського дому.
Може, й справді вона думає лише про себе? Можливо, було б краще, якби вона звільнилася, перетворилася на таку собі схиблену на чистоті й рецептах домашньої випічки домогосподарку, водила б дітей у музичну школу, чекала б їх під кабінетами з плетінням чи книжкою в руках? Але чи зарадило б виконання цієї вимоги (основної, але не єдиної)? Невже після цього сталося б оте довгоочікуване зближення – злиття – зливання в одне двох розрізнених і полярно заряджених часток?
Нещодавно (чи й не вчора?) до неї на роботі підійшла секретарка й, ставлячи горнятко кави на стіл, зронила: «Ой, Альоно Василівно! У вас жахливий вигляд! Так схудли! Може, варто піти на лікарняний і обстежитися доладу?!».
Нарешті Ладин під’їзд. Напруживши пам’ять, щоб не порпатися в сумці в пошуках записничка, пригадала номер Ладусиного помешкання, чітко й безпомилково задиктувала його разом із прізвищем заспаній консьєржці. Допуск у дім отримано!
На сходовому майданчику так звабливо пахне кавою! І цей аромат такий затишний і домашній, неодмінний атрибут чогось родинного й водночас вишуканого, навіть богемного, вдарив, ніби струмом (точнісінько як собаку Павлова, що завжди виділяла шлунковий сік на поблиск жовтої лампочки), усвідомленням, що цього вже не буде в її житті! Вона, саме вона з власної волі зробила цей крок від усього – в нікуди.
Розділ третій
Love, love, love…
All you need is love.
All you need is love.
All you need is love, love.
Love is all you need…
She loves you, yeah yeah yeah…
Безпритульний зимовий вечір. Нишкне під нічними ліхтарями, завиває звіром диким, голодним між багатоповерхівками, кидає снігом на перехожих. Злий вечір, незатишний,