Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни. Андрис Лагздукалнс
аміго! – крикнув йому вслід Родрігес. – Ігри на свіжому повітрі подовжують життя.
Розділ третій
Шато «Литторал», округ Анжу, Франція, березень 2015 року
Комісар поліції Мартін Віардо, зупинив автомобіль на майданчику біля парадних сходів господської оселі. Цього вечора він завітав до шато «Литторал», що розкинуло свої угіддя в передмісті Анже і у якому мешкали його друзі. Віардо очолював бригаду з розслідування, особливо тяжких злочинів у паризькому комісаріаті й цього разу до шато його, на жаль привели справи.
Тридцятип'ятирічний комісар вилізши з салону машини, легко піднявся сходами. Двері відчинилися і відвідувача зустрів одягнений в старовинну ліврею літній слуга Жак.
– Радий знову бачити вас, мсьє радник, – посміхнувся старий.
– Вітаю вас Жаку. Ви чудово виглядаєте. Нехай і звучить банально, але таке враження, що час для вас зупинився. До речі я давно вже не радник, а всього лише комісар поліції, – чоловік вітаючись, простягнув служникові руку.
Після міцного рукостискання, слуга зрушив з місця, пропускаючи гостя в просторий хол.
– Дякую мсьє Віардо за комплімент. Та відповідь проста, немов теплий вітерець цього чудового вечора – мені вкрай подобається жити, ось час і зупинився. Та ще для мене, ви завжди будете радником. Люди похилого віку рідко змінюють свої звички.
– Крістіан у себе?
– Так. Граф з нетерпінням чекає на вас. Уже двічі цікавився. Він наказав накрити стіл у малому кабінеті й провести вас прямісінько туди.
– Ох вже ці аристократи, – посміхнувся Віардо. – Але вечеря мені не завадить. П'ятниця. Моторошні пробки на автошляхах. Перший теплий день. Містяни поспішають на природу.
Подякувавши слугу кивком, гість знайомим шляхом пройшов до малого кабінету. За кілька хвилин туди ж увійшов власник маєтку. Чоловіки радісно привітались. Обійнялись, поплескуючи один одного по спині.
– Ти погладшав Крістіане. З нашої останньої зустрічі минуло півроку, а ти помітно роздався вшир.
– На жаль, після семи років перебування у в’язниці, мій організм почав робити запаси. Так кажуть мій особистий лікар та тренер з тенісу.
– Ну, тоді це не страшно. Будемо вважати, що це тимчасове явище, тож до літа ти набереш гарну форму.
– Щиро кажучи, я до цього не сильно прагну. Невеликий живіт додає мені солідності. Жозефіні це подобатися.
– О! Якщо це подобатися коханій жінці, то тоді немає чого перейматися.
– Повечеряєш зі мною Мартіне? Залишишся на ніч?
– Із задоволенням. Ці божевільні перегони з Парижа, зовсім мене виснажили.
– А хіба згідно зі статусом ти не повинен мати особистого водія? На крайній випадок приїхав би потягом, а мій водій зустрів би тебе на вокзалі.
– Я не люблю потяги і не люблю особистих водіїв. У Парижі ще, куди не йшло, особливо, коли потрібно переглянути папери шляхом до міністерства. Але в таких заміських поїздках, я вважаю за краще керувати автомобілем власноруч. Руки й ноги працюють на автоматі, а голова відпочиває.
Чоловіки сіли за накритий біля каміна