Сини змієногої богині. Валентин Чемерис
читач, любитель чогось… м-м… солодшого. – Міграційні хвилі, масові переселення народів, одні одних зганяли, інші – інших, сильніші – слабкіших та захоплювали їхні землі, але при чім тут якась масова… е-е… зрада скіфських жінок, з якої автор і почав, га?… Цікаво все ж таки, що це за така… всезагальна невірність скіф’янок, варта сьогодні чи не Книги рекордів Гіннесса?! Та, що її автор подав для інтриги у заголовку: «А скіфські жінки під час довгої відсутності чоловіків сходилися з невільниками». Як кажуть, заодно й невільникам пощастило!
По-перше, це не авторова фраза, а – Геродотова, а по-друге… Хвилиночку, як кажуть, уваги. Що було, то було – факт зради скіф’янок своїм чоловікам. При тому – масовий, всезагальний. Не зрада, а прямо пошесть якась! Подібного в інших народів (і це при тому, що і в інших жінки не були святими) хіба й відшукаєш! Ось чому той факт і вартий Книги рекордів Гіннесса.
Але все по порядку.
Так ось було так.
Розпалені боями, збуджені відносно легкими перемогами над кіммерійцями, скіфи так захопилися переслідуванням, що не могли вчасно зупинитися, а все гналися і гналися за втікачами, які відходили перед їхнім ураганним натиском і відходили – через Кавказ, східним узбережжям Чорного моря і – далі, далі… Чи не на край світу. А скіфи – за ними та й за ними. Так, переслідуючи кіммерійців, вони і вдерлися в Передню Азію. А там… Ще раз згадаймо: країни все багаті, є чим поживитися (не забуваймо, скіфи на той час були бідними), чудові пастівники для кінноти і племена та народи часом і слабкіші їх… Коли це сталося? Офіційна наука застерігає, що про час зіткнення скіфів з кіммерійцями й вигнання останніх з Причорномор’я, «сказати важко». В усякому разі, у VII ст. до н. е. обидва ці народи вже перебували в Передній Азії, наводячи жах на місцеве населення… А там – рівнини багаті травами, там держави теж багаті, там було чим поживитися – та ще таким хапунам, якими споконвіку були скіфи!
А треба вам сказати, що, женучись за кіммерійцями, скіфи, аби не обтяжувати себе в поході жінками (як пізніше співатиме Дорошенко: мені, мовляв, з жінкою не возитись…), сім’ї, кибитки, майно та худобу з собою не брали, а полишали їх удома. В Причорномор’ї. Ми швиденько, мовляв, співали розгубленим жінкам, ось тільки викинемо геть кіммерійців, відженемо їх подалі, так і повернемось – чекайте!
Скіф’янки, бачить бог, чекали. Спершу. Скіфи таки повернулися, але – через 28 (двадцять вісім!) років. А жінкам – раз бо на світі живеш, що тоді, що тепер, – що накажете – чекати? ЧЕКАТИ??? Двадцять вісім років, га? ГА??? Доки їхні чоловіки набігаються за кіммерійцями, навоюються з кимось там у Передній Азії, га? ГА???
Вставна новела
Перше царство Ішкуза, що закінчилося кривавим бенкетом Кіаксара
Перший скіфський цар не в Причорномор’ї царював-владарював, як і перше скіфське царство виникло теж не в Причорномор’ї, а в Передній Азії.
Скіфи разом з кіммерійцями, вигулькнувши в Передній Азії, такого страху на тамтешні народи й племена