Помилка. Светлана Талан
піджак, туфельки начищені до блиску, музон у машині репетує – за дві вулиці чути, а на шиї золота цепура завтовшки з мою руку й ось такий золотий хрест!
– Крутий якийсь?
– Ще й який крутий! З ним два братки бритоголові в спортивних костюмах і білих кросівках були в машині, напевно, охорона.
– І що цей дядько забув у нашому селі? Садок відкриє? Вихователем працювати буде? Дітям носи витиратиме? – розсміялася Вероніка.
– Відстала ти людина, подруго. – Кіра поважно стисла і так вузькі губи. – У нього тут буде кооператив із пошиття джинсів. Але й це не найголовніше!
– Що ж іще?
– А те, що він неодружений. Прикинь, можливо, комусь із наших дівчат дістанеться такий багатий чоловік. А ми з тобою скоро поїдемо, отже, нам не судилося їздити на цьому білому «мерсі». – Кіра розвела руки в сторони й скорчила таку смішну пику, що Вероніка не витримала й розреготалася.
– Це точно! Нам треба вчитися, а не про того дядька думати, – сказала вона. – До речі, скільки йому років?
– Під тридцять.
– О-о-о! Для нас він майже дідусь!
– То ми підемо на танці чи ні?
– Ходімо, – Вероніка кивнула. – І знову за мною хвостом ходитиме цей Данило.
– Ну чим він тобі так не подобається? Він у тебе закоханий із п’ятого класу, з того дня, як вас наша класна посадила за одну парту.
– По-перше, зануда, зубрила. – Вероніка почала загинати пальці на руках. – По-друге, прилипала, по-третє, ти ж подивися на нього: він схожий на п’ятикласника!
– І це при його майже двометровому зрості?! – Кіра пирснула.
– До чого тут зріст?! У нього шия, як у пташеняти, довга і худа. А плечі? Хіба він схожий на чоловіка? Дитина та й годі!
– Тобі не догодиш, – сказала Кіра, – той старий, той ще жовторотий…
Дівчата, які зібралися в сільському клубі, сподівалися, що новий господар колишнього дитячого садка з’явиться на танцях, але той не прийшов. А навколо тільки й мови було, що про красеня на білому «мерседесі».
– З глузду з’їхали наші дівки, – буркотів Данило. – Можна подумати, що щастя заховане в золотому ланцюжку на шиї того багача.
– Заздриш, Дене, заздриш, – кинула Вероніка.
– Зовсім ні, – сказав Данило й вийшов покурити.
Поки його не було, подруги домовилися наступного дня піти скупатися на річку та пройти повз будівлю дитсадка, де зупинився новий господар. Як могли вони не побачити того, про кого гуде все село?
– Дивись, якщо Дену розпатякаєш про наші плани – уб’ю! – пригрозила Вероніка.
– Та що я, зовсім дурна? – знизала плечима Кіра.
Розділ 2
Вероніка і Кіра, накинувши на плечі великі махрові рушники, ішли до річки. Вони вирішили скоротити шлях і звернули з основної дороги, що веде до будівлі колишнього дитячого садка. Подруги пішли вузькою второваною стежкою. Густа трава з обох боків доріжки доходила дівчатам майже до пояса. Недавні дощі та тепло, що прийшло за ними, додали сили для росту й соковитій траві, і рожевій конюшині, яка