Фома. Історія з книги «Месопотамія». Сергій Жадан

      Чи так уже погано бути проституткою? Чи така вже це життєва поразка? – думав Фіма, повертаючись до себе. Що нас відштовхує від цих жінок? Суспільна зневага? Працівників прокуратури суспільство зневажає куди більше. Якщо подумати, – говорив він собі, – хто взагалі йде в проститутки? Люди тяжкої долі, суперечливого життєвого шляху. Покинуті коханки, зраджені наречені, нелюблені діти. Студентки, позбавлені родинної підтримки. Робітниці, викинуті зі швейних цехів. Матері-одиначки, жінки-алкоголічки, сироти, зайди та вдови. Стають удови проститутками? Певно, що стають – чим їм іще займатись? І хто я такий, аби їх засуджувати? – думав Фіма. Які в мене підстави думати про них недобре? Більше того, маю підозру, що більшість із них живуть життям куди цікавішим за моє, більш насиченим, сповненим пригод і небезпеки. Очевидно, у проститутки йдуть жінки, що потребують любові. Безперечно. Лише так. Жінки, здатні ділитись ніжністю, здатні викликати ревнощі й зупиняти депресію. Певен, що серед проституток часто трапляються натури освічені й начитані, які в такий дивний спосіб виявляють свій захват перед світом, вдаються до більш глибокого та повного його пізнання. Ясно, що більшість із них знаються на психології та медицині, здатні знімати втому й повертати пам’ять, більшість із них носить шовкову білизну чи пірсинґ у найбільш несподіваних місцях. Усі вони залюблені в музику та свою роботу, усі вони навчені ці заняття поєднувати. Вечорами вони прибігають до своїх кімнат, легко й весело накладають коштовний макіяж, одягають маски й прикраси, стелять червоні простирадла в очікуванні сміливих і щедрих чоловіків. Відчиняють вікна й впускають до приміщення зелені круглі місяці, що сріблять їм шкіру й роблять зуби їхні білими, як колота порцеляна. Вони палять у кімнаті трави, аби чоловікам потому снились ліси й чорні ріки з невідомими містами, вони не сплять уночі й засинають удень, як вампіри. На ранок збираються на терасах, обвитих виноградом, і говорять про співи та астрономію, знаходять на чорних полотнищах передсвітанкового неба сузір’я, спостерігають за птахами, вгадують погоду на найближчі дні, п’ючи солодкий ром. Потому розходяться домівками, набирають повні ванни прохолодної води, лежать там годинами, і коліна їхні світяться в темній воді, як місяці.