Нова стара баба. Лариса Денисенко
Зойку, щоб вона дозволила мою участь. Я хотіла відводити Наталю на хор або перевіряти вправи з української мови, ходити на батьківські збори, шити доньці новорічні костюми.
Зойка підводила брови та відказувала: «Ты ж только люлюшничать умеешь. Люлюшничество твоё нам без надобности, с остальным мы справляемся. Твори свою жизнь, делай что-то. А собрания родительские так и вовсе не для твоей поросячьей натуры, там что ни разговор – о деньгах».
Удень, коли я поверталася з лекцій, на мене чекала свіжа гаряча їжа. Під акапельні розспівування Наталі я солодко засинала, увечері писала статті та ходила на побачення із залицяльниками. У мене завжди були кавалери, Зойка з цього не дивувалася, вона дивувалася з іншого: де я беру такий непотріб. Усі вони видавалися Зойці кошмарними. «Знаешь, когда ребёнок тащит домой хромого голубя, – это одно. Но когда это всякий раз недоделанный мужичонка – это слишком. Включай мозги. Тебе вообще есть, что включать, сучка ты, кроме своего залюлёканого сердца?»
Певно, може скластися думка, що Зойка з нами жила, але це не так. У неї була своя окрема однокімнатна квартира з велетенським балконом (на всю кімнату, кухню та закапелок) у будинку навпроти нашого. Туди вона йшла спати і там прокидалася, крім випадків, коли Наталя хворіла або мене відправляли у відрядження, в експедиції чи на атестацію.
На Зойчин клопіт, я дуже закохалася у свого аспіранта Бориса Штефана. Зойка відразу збагнула, що зиску з нього з «комариный хер». По суті кажучи, належне вона віддавала тільки національності Бориса – він був євреєм. Вона подивилася його особисту справу, поговорила з ним у ресторані, дозволила оплатити шовк для моєї сукні. Але мені сказала: «В копеечку он нам, Варка, влетит, не нравится мне всё это».
Потім вона знайшла ще один аргумент на користь Бориса, то була його мама – Софа Марковна. «Это феноменальная женщина, глыба! Но она понимает, что сковырнуть тебя – это ей на раз, а вот со мной разобраться – отдельный том дельца».
Софа Марковна прийшла до нас у гості. Мені на той час виповнилося сорок років, я була тонкою та дзвінкою, виглядала молодше, але Борисові стукнуло тільки двадцять шість. І, звичайно, син самої Софи Марковни мав отримати від життя «усё золотое, даже если это подсрачник».
– Дорогая, ви пользуете себя кремом? – запитувала Софа Марковна, я не знала, як правильно відповісти на це питання, тому крутила пальці на руках. – Милочка, нужно показать вас Степану Моисеевичу, он прекрасный психотерапевт, иначе вы таки заработаете себе вивих.
Квартира Софі Марковні сподобалася більше за мій вік. Дізнавшись про існування Наталі, вона манірно зітхнула. Ще більше її добив той факт, що мій чоловік сидів у Вятлагу.
– Я таки думаю, шо моему Бориньке вы больше можете дать как доцент, а не как женщина, – оголосила вона зрештою свій вердикт.
Зоя впала в буйство. Як це так, мене відторгнули? І хто? Не вона! А хай і глиба, але абсолютно стороння жінка. Зойка забула про місяці підгортання глиби (а її майстерність та кваліфікація