Лабіринт Фавна. Корнелия Функе
не зупинив її, коли вона вийшла з кімнати, але Мерседес відчувала його погляд поміж лопатками, наче кінчик ножа.
Вона віднесла кроликів на кухню та переказала кухарці Маріані, що капітан поскаржився на її каву.
– Розцяцьканий шмаркач! – відрізала та.
Решта служниць розсміялися. Роза, Емілія, Валерія… більшість із них не мали причин боятися капітана, бо рідко бачили його особисто. Не хотіли бачити, що виробляють капітан і його солдати. Хотілося б і Мерседес такої ж сліпоти. Втім, може, старші жінки надивилися уже всього до байдужості.
– Треба на вечерю ще курча та яловичину.
Мерседес налила два відра гарячої води – одна зі служниць нагріла. Мати Офелії просила воду для ванни.
– Ще курча та яловичину? А де ж їх узяти? – не вгавала кухарка.
Маріана була з ближнього села, в неї двоє синів були у війську. «Чоловіки хочуть війни, – любила повторювати вона. – Така їхня природа». І їм байдуже, за що воювати. А що тоді залишається жінкам?
– Він усіх запросив, – сказала Мерседес. – Священника, генерала, лікаря, мера з дружиною… і їх треба нагодувати.
– А їдять вони всі більше, ніж стадо голодних свиней! – кухарка гукнула їй услід, коли Мерседес понесла відра до сходів.
Служниці сміялися, витираючи кролячу кров зі столу.
Вони не хотіли знати.
8. Принцеса
Офелія не розповіла матері ні про лабіринт, ні про Фавна. Поки по неї не прийшла Фея, дівчинці здавалося, що вони з матір’ю такі близькі. Але Фавнові слова лунали їй у голові, коли вона заповзла назад у тепле ліжко, й Офелія лежала у темряві, дивилася на материне лице і думала, чи справді вона не її дочка.
«Півмісяць. Мама».
Їй стало так соромно, коли бліде ранкове світло пробилося крізь запорошені вікна в кімнату і мати всміхнулася їй і поцілувала чоло, ніби цілунком прагнула вигнати ці думки.
«Не зрадь її! – наказала собі Офелія, коли Мерседес зі ще одною служницею наповнили купіль в прилеглій ванній кімнаті. – Вона така самотня! Така ж, як я…» Купіль була як із найбагатшого дому великого міста. Та сама війна, що вбила її батька, зруйнувала багато таких будинків, й Офелія часто гралася на руїнах із друзями. Вони уявляли себе привидами дітей, які колись мешкали в покинутих зараз кімнатах.
– Це не для мене ванна, Офеліє. А для тебе! Вставай!
Мати всміхнулася їй, але дівчинка знала, що ця усмішка належиться Вовкові. Кармен хотіла, щоб донька була чиста і причепурена для капітана – розчесане волосся, блискучі черевички. Очі матері туманилися, а бліді щоки рожевіли, коли той був поруч, хоча Вовк майже ніколи не звертав на неї уваги.
Офелії хотілося розказати Мерседес про Фавна – може, тому, що вона застерігала її від лабіринту. А може, бо у Мерседес також були таємниці. В її очах Офелія знаходила розуміння світу, якого не бачила в маминих.
– Офеліє!
Мати цього ранку в білій сукні скидалася на наречену. Слухняно сиділа в інвалідному візку, ніби Вовк