Міра людини. Марко Мальвальди
де Комміна, перебувають із секретною місією в Мілані.
Перрон де Баскі – родом із Орв’єто, згодом – посол від імені Його Християнської Королівської Величності Карла VIII та герцога Орлеанського.
Карло Барбіано ді Бельджойозо – посол Людовіко Моро при французькому дворі.
Жоскен де Пре – придворний музика й композитор на службі в Моро, талановитий і обдарований.
Аччерріто Портінарі – розгодований представник Банку Медічі, ненажерливий споживач біфштексів і грошей.
Бенчо Серрісторі – компаньйон месера Аччерріто, невтомний трудівник, але не по святах.
Антоніо Міссалья – відомий зброяр, визнаний майстер обробки заліза й друг Леонардо.
Джованні Барраччо – торговець вовною.
Клементе Вульціо, Кандідо Бертоне, Річчетто Нанніп’єрі та Адемаро Костанте – торговці вовною, шовком, голками й галунами, що набралися кредитів у Банку Медічі.
Франческо Сансоне да Бреша – настоятель ордену францисканців.
Джуліано да Муджа – проповідник-францисканець.
Діодато Сієнський – настоятель єзуїтського монастиря (тобто зниклого нині братства Бідняків Ісуса при церкві Святого Ієроніма), невтомний пастир своєї отари.
Джоаккіно да Бренно – ченець-єзуїт, непримиримий проповідник, трибунний оратор і порушник спокою.
Еліджо да Варраміста – єзуїт і спеціаліст-графолог, який добре знається на траттах і векселях, сам колишній банкір, що прийняв сан дорогою до Мілана.
Джуліано делла Ровере – кардинал, який ще не перетравив остаточно виборів Папи Римського (у них переміг його суперник із роду Борджа, Олександр VI).
Талант сягає мети, якої ніхто не може досягти, геній – якої ніхто не може побачити.
Пролог
Чоловік на мить зупинився, перш ніж зайти.
Який сенс озиратися, щоб перевірити, чи за ним не слідкують! Вхід до замку височів на одному зі старих пагорбів Мілана, на темній, укритій багнюкою вулиці, куди потрапити можна було, лише пройшовши такими самими темними й укритими багнюкою провулками, і навіть якби комусь і спало на думку стежити за ним, переслідувач уже давним-давно відстав би, незважаючи на яскравий рожевий колір убрання чоловіка.
Сказати по правді, він і сам іноді побоювався, що заблукає. Таке вже сталося одного разу, коли він загубився в тісних завулках навколо замку. Звичайно, у тому була частка його вини: він ніколи не грішив особливим умінням орієнтуватися на місцевості. Але тут треба додати, що була в цьому й вина самого міста, зведеного абияк, без чіткого плану, без певної форми, без загальної концепції. Його слід було б відбудувати заново, це місто. Переробити все із самого початку. Радикально, інакше. Так, як іще ніхто не будував. Місто на багато поверхів, наприклад. Знизу догори, від води й до неба. Місто,