Спогади про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
що медицина ще не зовсім позбавила вас інтересу до наших маленьких загадок?
– Навпаки! – вигукнув я. – Навіть учора ввечері я ще розбирав свої старі нотатки, а деякі навіть перечитав.
– Сподіваюся, ви не вважаєте свою колекцію завершеною?
– Звісно ж, ні! Я б дуже хотів її доповнити.
– І навіть сьогодні?
– І сьогодні також.
– Навіть якщо доведеться їхати до Бірмінґема?
– Куди скажете.
– А практика?
– Не проблема. Попрошу сусіда, він прийме моїх пацієнтів. Я ж його заступаю, коли він кудись їде.
– Ну, і чудово, – зрадів Голмс, відкидаючись у кріслі та кидаючи на мене проникливий погляд з-під примружених повік. – Еге, та ви, бачу, нездужали. Застуда влітку – річ не надто приємна.
– Маєте рацію. Минулого тижня я дуже застудився й аж три дні сидів удома. Але мені здавалося, від хвороби тепер уже й сліду не залишилося.
– Це правда, вигляд у вас цілком здоровий.
– Як же ви здогадалися, що я хворів?
– Мій любий Ватсоне, ви ж знаєте мій метод.
– Метод логічних висновків?
– Ще б пак.
– З чого ж ви почали?
– З ваших домашніх капців.
Я глянув на нове шкіряне взуття, яке було на моїх ногах.
– Але що з ними… – почав було я, та Голмс відповів на запитання раніше, ніж я встиг його скінчити.
– Ваші капці нові, – пояснив він. – Ви їх носите не більше двох тижнів, а підошви, які зараз виставили напоказ, уже підгоріли. Спочатку я подумав, що ви їх намочили, а згодом, коли сушили, спалили. Але потім помітив біля самісіньких підборів паперові ярлики з назвою крамниці. Від води вони, мабуть, відмокли б. Отже, ви сиділи біля каміна, витягнувши ноги до самого вогню, що навряд чи робив хтось здоровий навіть такого вогкого та холодного літа, яке видалося цього року.
Як завжди, після пояснень Шерлока все виявилося дуже простим. Голмс сумно всміхнувся, прочитавши цю думку на моєму обличчі.
– Боюся, що мої пояснення завдають мені лише шкоди, – зауважив він. – Нічим не вмотивовані результати діють на уяву набагато дужче… Ну, готові їхати зі мною до Бірмінґема?
– Певна річ. А що там за справа?
– Все дізнаєтеся дорогою. Внизу на нас чекає екіпаж і клієнт. Їдьмо.
– Хвильку.
Я накидав записку своєму сусіду, забіг нагору до дружини, щоб попередити, що їду, і наздогнав Голмса на ґанку.
– Ваш сусід також лікар? – спитав він, кивнувши на мідну дощечку на сусідніх дверях.
– Авжеж, він купив практику одночасно зі мною.
– І давно вона існує?
– Стільки ж, скільки й моя. З того часу, як побудували ці будинки.
– Ви купили кращу.
– Атож. Але звідки ви про це дізналися?
– По сходах, мій любий Ватсоне. Ваші сходинки дуже стерті підошвами, так, що кожна на три дюйми нижча, ніж у сусіда. А ось і наш клієнт. Містере Голл Пікрофт, дозвольте відрекомендувати вам мого приятеля, доктора