Ворог народу. Генрик Ибсен
і стискає кулаки). І щоб ці конторські запроданці могли витворяти таке з чесною, вільною людиною. Ну, хіба ж це не жахливо, Катрін?
Фру Стокман. Правда, гріх таке вчинити з тобою, Томасе, це все так. Але хіба мало на віку всякої кривди доводиться терпіти! Ось і хлопці, Томасе! Глянь на них! Що з ними буде? Ні, ні, ти ніколи не зможеш…
Ейліф і Мартен заходять зі своїми книжками.
Лікар Стокман. Хлопці! (Раптом перемагає себе й говорить рішуче). Ні! Нехай увесь світ завалиться, а я не схилю своєї голови в ярмо!
Іде до себе в кімнату.
Фру Стокман(услід за ним). Томасе, що ти хочеш робити?
Лікар Стокман(на порозі). Я хочу мати право сміливо дивитися у вічі хлопцям, коли вони виростуть вільними людьми (Заходить до себе).
Фру Стокман(вибухає сльозами). Господи, змилуйся!
Петра. Молодець тато, він не поступиться!
Хлопці здивовано питають, що трапилось. Петра киває їм, щоб мовчали.
Дія третя
Контора редакції «Народного Вісника». Ліворуч, у глибині сцени, вхідні двері. На тій самій стіні правіше – інші двері зі скляними шибками. Крізь них видно друкарню. У стіні праворуч також двері. Посеред кімнати – великий стіл, закиданий паперами, газетами й книгами. Спереду, ліворуч – вікно, перед ним бюрко з високим табуретом. Коло столу – два крісла. Попід стіною – кілька стільців. Кімната трохи темна, непривітна, меблі старі, крісла брудні й подерті. У друкарні двоє складачів за роботою, там само далі видно ручний друкарський прес, що працює.
Редактор Говстад сидить за бюрком і пише. З дверей праворуч заходить Білінг із Лікаровим рукописом у руках.
Білінг. Ну, скажу я вам!
Говстад(пише). Прочитали?
Білінг(кладе рукопис на стіл). Прочитав, звісно.
Говстад. Ну, як… ріже?
Білінг. Що там ріже! Він, хай йому біс, просто розбиває на кавалки! Кожне слово падає з такою силою, неначе сокирою рубає!
Говстад. Так, тільки ті люди не впадуть за один раз.
Білінг. Правда, але ми будемо бити їх раз по раз, поки не виб’ємо всю їхню міць. Коли я сидів там і читав, то мені здавалось, що я бачу, як здалеку насувається революція.
Говстад(озирається). Тихше, не говоріть голосно. Не треба, щоб Аслаксен чув.
Білінг. Аслаксен – мокра курка, боягуз. У ньому ніякої чоловічої відваги. Цей раз поставите ви на своє, га? Пустите Лікарову доповідь?
Говстад. Так, якщо тільки бургомістр не поступиться сам, доброю волею, то…
Білінг. Чорт знає, як би було досадно!
Говстад. На щастя, ми можемо використати становище, нехай би там хоч що трапилось. Якщо бургомістр не пристане на Лікарову пропозицію, то в нього на шиї опиняться всі дрібні обивателі, уся спілка домовласників та інших. Якщо погодиться, то змушений буде розійтися з цілою групою великих акціонерів курорту, що досі його найбільше підтримували.
Білінг. Так, правда. Але ж їм довелось би потрусити гаманцем. Треба було б великих грошей.
Говстад.