Ворог народу. Генрик Ибсен
братом.
Лікар Стокман. Штуку?
Фру Стокман. Любий тату…
Мартен Кийл(спирається руками й підборіддям на головку своєї палиці й хитро підморгує до лікаря). То як же тепер? У водопровідних трубах з’явилися якісь звірі? Так?
Лікар Стокман. Еге, бактерії.
Мартен Кийл. І їх, отих звірів, там дуже багато, сказала Петра. Сила-силенна!
Лікар Стокман. Звісно. Може цілі сотні тисяч.
Мартен Кийл. І немає нікого, хто міг би бачити їх? Так?
Лікар Стокман. Ні, їх бачити не можна.
Мартен Кийл(з тихим клекотливим сміхом). Краще за це, чорт мене забирай, я ще зроду не чув від вас.
Лікар Стокман. Як? Що ви думаєте?
Мартен Кийл. Тільки, нізащо у світі ви не переконаєте бурмістра, що це правда.
Лікар Стокман. Ну, це ми ще побачимо!
Мартен Кийл. Невже ви гадаєте, що він може стати божевільним?
Лікар Стокман. Я сподіваюсь, що все місто стане таке божевільне.
Мартен Кийл. Усе місто – так! Дуже навіть легко. Так їм і треба. Вони розумніші за нас, старих. Вони мене викинули з Управи, як собаку, забалотували, кажу вам. Ну ось тепер і маєте! Утніть їм таки цю штуку, Стокмане.
Лікар Стокман. Але послухайте но, тестю…
Мартен Кийл. Утніть штуку, кажу я вам. Якщо вам пощастить, і бурмістр зі своїми приятелями тикнуться носом у стіну, то я зараз же даю сто корон на бідних.
Лікар Стокман. О, це дуже добрий вчинок!*
Мартен Кийл. Я – людина маленька, мені нема звідки розкидатись грішми, проте якщо вам пощастить – півсотні корон на бідних на Різдво.
З передпокою входить редактор Говстад.
Говстад. Добридень. (Спиняється). Вибачте.
Лікар Стокман. Заходьте, заходьте.
Мартен Кийл(знову сміється). Як, і він? І він заодно з вами?
Говстад. Що ви хочете сказати?
Лікар Стокман. А звісно, заодно.
Мартен Кийл. Як це я зразу не догадався? Звісно, мусить бути в газетах. А, правда, хитра ви людина, Стокмане. Ну, влаштовуйте, а я піду.
Лікар Стокман. Куди ви, тестю? Ще посидьте трохи.
Мартен Кийл. Ні, піду. А ви гарненько обміркуйте цю штуку. Побачите, вам це не пошкодить.
Виходить. Фру Стокман проводжає його.
Лікар Стокман(сміючись). Ні, ви тільки подумайте, вони, ці старі люди, жодному слову не вірять щодо водогінної сітки.
Говстад. То ось у якій справі…
Лікар Стокман. Так, ми говорили з ним про це. Може, й ви в тій самій справі?
Говстад. Еге, я прийшов у тій самій справі. Чи знайдеться у вас вільна хвилина для мене, пане лікарю?
Лікар Стокман. Скільки хочете, мій любий.
Говстад. Чули ви будь-що від бурмістра?
Лікар Стокман. Ще ні. Він потім сюди прийде.
Говстад. З учорашнього вечора я знову думав трохи про цю справу.
Лікар Стокман. І що надумали?
Говстад. Для вас, як лікаря і людини науки, цей випадок стоїть, так би мовити, сам собою, тобто вам і на думку