Три майстри. Бальзак, Дікенс, Достоєвський. Стефан Цвейг
історичні попередники: він побачив великого підкорювача світу. А коли хлопчик споглядає завойовника такого масштабу, хіба ж не виникне бажання самому приборкати світ? У ті ж роки жили-панували ще двоє – один в Кенігсберзі, філософ, який перетворив колотнечу тодішніх подій на чіткі явища, другий у Веймарі, поет, який охопив світ не менш владно, ніж Наполеон зі своїм військом. Але для Бальзака це ще довго залишалося непізнаваною далечінню. Він постійно хотів мати щось ціле, ніколи не був задоволений відокремленим, вилученим: жадібно прагнув заволодіти всією розкішшю світу; ця гарячкова чванливість пробудила в юнакові передусім приклад Наполеона.
Його палке бажання осягнути світ не відразу ж знайшло свій шлях. Спершу Бальзак не може з рішучістю вибрати покликання. Якби ж він народився на два роки раніше, у 18 поповнив би лаву військових Наполеона, а потім, можливо, йшов би в атаку височинами Бель-Альянсу, під звуки англійської картечі, однак історія людства не полюбляє повторень. За грозовою негодою наполеонівської епохи прийшли літні розніжені дні. При правлінні Людовіка XVIII шабля слугувала за декоративну шпагу, воїн став придворним підлабузником, а політик – присяжним торохтієм. Тепер уже не з кулака великої дії, не з цього темного рогу достатку, підвладного долі, а зі слабких жіночих рук випромінювалися почесті та гаразди; суспільне життя ніби поглинув пісок, воно зміліло, а непорушність затхлого ставка замінила бурхливий розпал подій. Уже неможливо було зброєю захопити світ. Наполеон все ще залишався взірцем для деяких і був прикладом, що роз’ятрював страх у більшості. Зараз залишалося мистецтво – Бальзак почав писати. Проте не так, як інші: не для того, щоб отримувати грошову винагороду, розважати, поповнювати книжкові полиці, бути предметом пустих розмов; його принаджував не маршальський жезл літератури, а імператорська корона. Він починав у мансарді. Свої перші романи підписує чужим іменем, ніби перевіряючи власні здібності. Це ще не війна, а лише її імітація, маневри, та не сама боротьба. Письменник був незадоволений успіхом і тим, що, власне, писав, а тому відмовився від цього ремесла й три-чотири роки віддавав себе іншим заняттям. Бальзак працює писарем в конторі нотаріуса, спостерігає, поглинає враження, занурюються в глибини світу, а невдовзі знову розпочинає все спочатку. Одначе тепер був одержимий потужною волею, спрямованою на все. Він відчуває ту несамовиту фантастичну жадібність, яка, нехтуючи одиничним, випадковим, зовнішнім, окремим, прагне заволодіти лиш тим, що рухається великими орбітами, бажає почути, як влаштовані найбільш химерні пружини першочергових пристрастей. Нині його мета – виокремити чисті елементи з варива явищ, суму з безладдя чисел, гармонію з хаосу звуків, докопатися до самої сутності, квінтесенції життя, убгати весь світ у свою реторту й відновити його en raccoursi[1]. Нічого з цього всього розмаїття не мало бути втраченим, і для того, щоб надати нескінченності більш-менш завершений вигляд,
Найкоротшим шляхом (