Росмерсгольм. Генрик Ибсен
Крол.
Брендель. Крол? Крол? Стривайте трохи. Чи не студіювали ви філологію замолоду?
Крол. Ну, зрозуміло.
Брендель. Але, Donnerwetter, так я ж тебе знав.
Крол. Вибачайте.
Брендель. Хіба не ти був…
Крол. Вибачайте…
Брендель …один із тих жандармів моралі, що вигнали мене з дискусійного товариства?
Крол. Дуже можливо. Але я протестую проти якогось ближчого знайомства.
Брендель. Ну, ну! Nach Belieben. Her doktor[1]. Мені байдуже. Ульрік Брендель є тим же чоловіком, яким завжди був.
Ребека. Ви, певно, простуєте до міста, пане Бренделю?
Брендель. Пані пасторша не помиляється. Часом я мушу вступати в боротьбу за існування. Я роблю це неохоче: але – enfin[2] – жорстока потреба.
Росмер. О, любий пане Бренделю, чи не дозволите мені чимсь допомогти вам? В той, чи інший спосіб, хочу я сказати.
Брендель. Ха, ха – отака пропозиція! Невже ти хочеш заплямувати те почуття, що з’єднувало нас досі? Ніколи, Йоганесе, ніколи!
Росмер. Але що ж ви гадаєте робити в місті? Вірте мені, там вам не легко буде.
Брендель. Це вже я й сам добре знаю, дорогий мій. Жеребок кинуто. Отаким, як я тут стою перед тобою, я йду у великий похід. Багато більший похід, ніж усі ті, що я їх досі мав разом. (До ректора Кроля.) – Дозвольте запитати, пане професоре – unter uns[3] – чи знайдеться у вашому поважному місті досить пристойна, респектабельна, велика зала для зібрань?
Крол. Найбільша зала в робітничій спілці.
Брендель. Чи не має пан доцент певного впливу у цій безумовно корисній спілці?
Крол. Я не маю до неї жодного відношення.
Ребека(до Бренделя). Вам треба звернутися до Педера Мортенсгорда.
Брендель. Pardon, madame, що то за ідіот?
Росмер. Чому ви гадаєте, що він ідіот?
Брендель. Само його прізвище хіба не доводить, що він плебей?
Крол. Такої відповіді я не сподівався.
Брендель. Але я переможу себе. Нічого не зробиш. Коли людина стоїть – як от я зараз – на поворотному пункті свого життя. Гаразд! Я звернусь до цієї особи, – вступлю в безпосередні переговори.
Росмер. Ви справді серйозно стоїте на поворотному пункті?
Брендель. Хіба мій хлопчик не знає, що Ульрік Брендель ніколи не каже порожніх слів? Так, тепер я хочу зробитися новою людиною. Хочу геть лишити ту стриманість та обережність, що досі я плекав.
Росмер. Яким чином?
Брендель. Я хочу вчепитися міцно в життя дужою рукою. Стану наперед. Піднімусь. Ми живемо в час великої бурі та шторму. Отже, і я хочу внести свою частку на справу визволення.
Крол. І ви також?
Брендель(до всіх). Чи маєте ви, тут присутні, якесь поняття про мої літературні твори?
Крол. Ні, я мушу одверто признатися, що…
Ребека. Я читала чимало. У мого прибраного батька вони були.
Брендель. Прекрасна господине дому, ви дурно згаяли час. То все – дурниці, мушу вам сказати.
Ребека.
Як вам завгодно, пане докторе.
Врешті.
Між нами.