Георгій Нарбут. Олена Нагорна
их «шрифтових» робіт Нарбута – «Українська Абетка». Її називають взірцем української графіки. Роботу над нею Нарбут розпочав у Санкт-Петербурзі, де пройшли його студентські роки та роки становлення як митця, а перероблював та доповнював уже повернувшись на рідну землю.
Він допоміг вижити молодій Київській Академії під час війни (ректором якої був на той час), заклав підвалини вищої графічної освіти в Україні та виховав плеяду талановитих майстрів. Ще за життя Нарбут став орієнтиром у виробленні свого стилю для багатьох сучасників. У сьогоденні його шрифти використовують графічні дизайнери всього світу.
Георгій Нарбут прожив коротке (всього 36 років), але яскраве життя. Його ім’я стоїть в одному ряду з іменами тих митців, які в час національного відродження у 20-х роках XX ст. розбудовували українську культуру: поетом Павлом Тичиною, письменником Юрієм Яновським, драматургом Миколою Кулішем, режисером Лесем Курбасом, мистецтвознавцем Федором Ернстом та багатьма іншими.
Як зазначав дослідник його творчості, мистецтвознавець Платон Білецький, сама природа дала Нарбутові все необхідне, щоб стати графіком-віртуозом: міцні, точні, чутливі руки, виняткову пам’ять (завдяки якій художник безпомилково відтворював через роки побачений орнамент), рідкісну працездатність, спокійну вдачу й дисциплінованість.
«Нарбут сідав за малюнок вранці, працював весь день, всю ніч, не лягаючи спати, а тільки викурюючи гори цигарок, працював ще вранці і до обіду здавав малюнок, – пише про Нарбута художник Дмитро Мітрохін. – Витривалість, посидючість і впертість його були надзвичайні. Така неймовірна працездатність, не російська якась, швидко зробила його майстром, видатним виконавцем і винахідником шрифтів, віньєток, обгорток та чудесних своєю винахідливістю, дотепністю і ледь помітною усмішкою ілюстрацій до дитячих книжок. Оволодівши технікою, Нарбут з надзвичайною легкістю і швидкістю малював чорні безкрайні комбінації штрихів і плям з невичерпної скарбниці уяви та пам’яті».
«Пишний, рожевощокий, кремезний, вбраний по-українському, то з усмішкою, а то із суворою діловитістю, Георгій Іванович підкорював своєю розмовою, говіркою, слівцями всякими, дотепністю й знаннями, дивував начитаністю для художника незвичайною, ерудит був справжній», – описував Нарбута мистецтвознавець та художник Георгій Лукомський. Він умів подобатися людям, викликаючи симпатію відданістю покликанню художника, щирістю й артистизмом, який виражався навіть у повсякденній поведінці та його одязі – Нарбут був відчайдушним модником.
«Скрізь з’являлась характерна монументальна постать Нарбута або в широкій сірій блузі власної вигадки, що м’якими зморшками облягала його гладкий торс, або, в особливо урочистих випадках, у темно-синім жупані старовинного крою зі старовинними срібними ґудзиками», згадуватиме образ свого друга мистецтвознавець Федір Ернст.
Як художник Нарбут сформувався в Петербурзі, де став учасником легендарного товариства «Світ мистецтва». А переїхавши до Києва, заклав підвалини нової школи української книжкової графіки.
Той самий Ернст зазначав, що в київський період перед Нарбутом стояло завдання величезного масштабу – відродити мистецтво книжки загалом, підняти вміння самих друкарів, створити не тільки художню, а й національно-українську книжку, виробити свій, новий шрифт, перевиховати в художньому сенсі все суспільство. І йому це вдалося. Нарбут першим в Україні проголосив засади архітектурної побудови книжки як єдиного цілісного мистецького організму, графічне оформлення якого виходило із самого сюжету літературного твору.
Нарбут обожнював українське народне мистецтво, захоплено вивчав старовинні народні гравюри, любив малювати давню архітектуру. Особливо велику роль відіграють у його ілюстраціях характерні для України барокові та класичні архітектурні елементи соборів, церков, палаців.
У своїх ілюстраціях та обкладинках до книжок та журналів він часто використовує мотиви селянської вибійки, витинанки, полтавських килимів, опішнянської кераміки, малює постаті козаків-бандуристів, стилізовані квіти, деталі українського народного орнаменту й об’єднує їх чіткою графічною логікою в єдине гармонійне ціле.
Нарбут увібрав у себе дуже багато зі старого мистецтва, старих книг, перемодернізував цю спадщину на свій лад і створив нову, модерну мову на основі старого мистецтва. Відтворюючи на цьому ґрунті свій стиль, Нарбут водночас спонукав кращих своїх послідовників до вироблення національного стилю всієї української книжкової графіки.
Неординарний, яскравий Нарбут був магнітом мистецького Києва початку ХХ ст. Своєю відданістю мистецтву він притягував талановитих та творчих людей. І це було та залишається Нарбутівською силою.
Дитинство та Глухівська гімназія
Георгій Нарбут народився 9 березня (26 лютого за старим стилем) 1886 року на хуторі Нарбутівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (зараз це Сумська область). Сім’я майбутнього графіка, яка походила зі старовинного, але збіднілого козацького роду, якому колись і належав хутір, була досить велика: дев’ятеро дітей. До зрілого віку дожило семеро – чотири брати і дві сестри.