Пригоди Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
листи, і шрифт, без сумніву, трохи стерся, – погодився наш відвідувач, спрямувавши на Голмса проникливий погляд.
– А тепер, містере Віндібенк, покажу вам щось дуже цікаве, – продовжував Голмc. – Маю намір найближчим часом написати невелику роботу на тему «Друкарські машинки та злочини». Це питання цікавить мене вже давно. Ось чотири листи, написані зниклим. Усі вони надруковані на машинці. Погляньте: у них усі e розпливаються й у всіх r немає хвостиків, а якщо скористатися моєю лупою, можна також виявити й інші чотирнадцять ознак, про які я згадував.
Містер Віндібенк піднявся з крісла й вхопив свого капелюха.
– Не можу гаяти час на безглузду балаканину, містере Голмc, – сказав він. – Якщо зможете затримати цього чоловіка, хапайте його й повідомте мені.
– Ясно, – заявив Голмc, підійшов до дверей і обернув ключ у замку. – У такому разі повідомляю, що я його затримав.
– Як! Де? – вигукнув Віндібенк, смертельно зблід, озираючись, як пацюк, що потрапив у пастку.
– Не варто, справді, годі, – чемно промовив Голмс. – Ви тепер ніяк не зможете відвертітися, містере Віндібенк. Усе це дуже ясно, і ви зробили мені дуже нечемний комплімент, припустивши, що я не зможу вирішити таке просте завдання. Сідайте, і поспілкуємося.
Наш гість упав на крісло. Обличчя його викривилося, на чолі виступив піт.
– Це… це – непідсудна справа, – бурмотів він.
– Боюся, що ви маєте рацію, але, між нами кажучи, Віндібенку, з таким жорстоким, егоїстичним і безсердечним шахрайством я ще не стикався. Зараз спробую розповісти, як розвивалися події, а якщо я в чомусь помилюся, то виправте мене.
Віндібенк сидів зіщулившись і низько понуривши голову. Він почувався цілковито спустошеним. Голмс поклав ноги на решітку каміна, відкинувся назад і, заклавши руки до кишень, узявся розповідати швидше собі самому, ніж нам:
– Чоловік одружується з жінкою, набагато старшою за нього самого, спокусившись на її гроші; він також користає з прибутків своєї падчерки, оскільки вона живе з ними. Для людей їхнього кола це вельми солідна сума, і втратити її – відчутний удар. Заради таких грошей варто й потрудитися. Пасербиця мила, щира, але її серце жадає кохання, і жодних сумнівів, що завдяки її помітній зовнішності й чималим прибуткам вона недовго залишиться неодруженою. Заміжжя її, однак, означає втрату річного прибутку в сто фунтів. Що ж робить вітчим, аби цьому запобігти? Він вимагає, щоб вона сиділа вдома, забороняє їй зустрічатися з людьми близького їй віку. Скоро він переконується, що цих заходів недостатньо. Дівчина починає пручатися, наполягати на своїх правах і, нарешті, заявляє, що хоче піти на якийсь бал. Що ж робить тоді її метикуватий вітчим? Розробляє план, який робить більше честі його розуму, ніж серцю. З відома своєї дружини та з її допомогою він змінює свою зовнішність, приховує за темними окулярами свої проникливі очі, наклеює вуса та пишні бакенбарди, приглушує свій дзвінкий голос до улесливого шепоту і, зловживаючи короткозорістю юнки, з’являється як містер Госмер