Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл
усміхнувся та потер руки, подумки додавши цей дивний інцидент до своєї колекції надзвичайних подій.
– Ваша історія, наскільки я розумію, абсолютно унікальна, – сказав він нашому відвідувачу. – Можна спитати вас, сер, що ви робили далі?
– Я оскаженів. Спочатку мені спало на гадку, що я став жертвою якогось дивного та безглуздого розіграшу. Я склав речі, зачинив за собою вхідні двері й з валізою в руках подався до Ешера. З’явившись в офісі братів Алленів, котрі керують земельною власністю в тій місцевості, я дізнався, що будинок, який я тільки-но покинув, здали в оренду. Мені здалося, що навряд чи його винайняли заради того, щоб мене розіграти, і що суть справи, ймовірно, у тому, що господар зник, аби не платити за оренду. Березень закінчується – якраз кінець кварталу. Однак виявилося, що це не так. Агент подякував мені за попередження, але сказав, що орендна плата виплачена авансом. Тоді я вирушив до Лондона й відвідав іспанське посольство. Цього чоловіка в установі не знали. Потім я зайшов до Мелвілла, у чиєму будинку вперше зустрів Ґарсію, але з’ясувалося, що той знав його, може, навіть гірше, ніж я сам. Нарешті, отримавши від вас відповідь на свою телеграму, я прийшов до вас, оскільки чув, що ви – людина, здатна дати добру пораду в складній ситуації. Однак із того, що ви тут сказали, інспекторе, я збагнув, що ви можете продовжити мою розповідь, і що сталася якась трагедія. Можу вас запевнити, що кожне сказане мною слово – чистісінька правда й що крім того, що я зараз розповів, більше нічого про долю цього чоловіка не знаю. І моє єдине бажання – допомогти закону, чим тільки зможу.
– Не сумніваюся в цьому, містере Скотт Екклз, – відповів інспектор Ґреґсон вельми доброзичливим тоном. – Абсолютно ніяких сумнівів. Маю сказати, що все у вашій оповідці відповідає фактам, які маємо й ми. Наприклад, записка, яку принесли під час обіду. Вам вдалося помітити, куди вона щезла?
– Ще б пак. Ґарсія зім’яв її та жбурнув до каміна.
– Що ви на це скажете, містере Бейнс?
Сільський детектив був гладким дебелим рудоволосим чоловіком, чиє обличчя не виглядало грубим лише через надзвичайно світлі очі, майже приховані бровами, та масивні складки щік. Ледаче всміхнувшись, він вийняв із кишені зім’ятий опалений папірець.
– Там була камінна решітка, містере Голмс. Він не докинув папірець до вогню, і я витягнув записку неушкодженою з-під решітки.
Голмс схвально всміхнувся:
– Ви, мабуть, дуже ретельно оглядали будинок, якщо знайшли такий крихітний клаптик паперу.
– Авжеж, містере Голмс. Такий мій метод. Прочитати записку, містере Ґреґсон?
Лондонський інспектор кивнув.
– Вона написана на звичайному папері кремового кольору без водяних знаків розміром у чверть аркуша. Відрізана двома надрізами маленьких ножиць. Записка була складена тричі та запечатана фіолетовим воском, причому печатку наклали поспіхом, а потім пройшлися по згинах паперу