Серафима. Олесь Ульяненко
рушило уздовж пінявої смуги моря, туди далі, де школа, і це нічого нового їй не говорило: яблуневий садок, хлопці, які лапошать на перервах. Світ, куди тягнулися її думки, зараз лягав ліворуч, великим крилом району, з кварцовим небом, яскравим світлом, бажаннями і щастям. Вона стиснула губи і тупо дивилася на прищаву потилицю водія.
– Хочу шампанського, – сказала вона, витягла сигарету і почекала, коли Атас підкурить.
– Добре, – сказав він і запхав руки в кишені своєї шкірянки.
Авто звернуло ліворуч, у зарості кущів і скупчення сірих коробок гаражів.
10
Вона вирішила відразу: вони їдуть робити це. І вона буде першою, упікаючись у це настирне життя, як кулька сонця, що зараз влипла у горизонт розпеченою шляпкою цвяха. Серафима виразно відчула солоний вітер на губах, смак навколишнього, від чого підкосилися ноги і звело спазмами живіт. Але потім – коли Серафима сиділа у кутку і дивилася на його довгі, зігнуті в колінах ноги, а Настя, виваливши великі груди із широкими сосками, твердими і коричневими, задерши спідницю (червоні труси вже були на підлозі), топталася на ньому, – зауважила, що її більше приваблювала чомусь обстановка. Два чи три стільці, телевізор, єдине, але досить широке вікно. Підвальна кімната бібліотеки – сюди принесено разом з кислим морським вітром і запах книжок.
Потім вона знову дивиться на нього і бачить лише вилицю, каре око, байдуже і хитре. Голі стегна Насті неуміло труться об його джинси. Серафима якусь хвилину спостерігає, тоді підходить до телевізора, вмикає і по-турецькому сідає. Яскраві велетенські тигри мандрують між стін будинків, красуні п’ють коктейлі, красені в дорогих костюмах – це про неї, саме так вона хоче жити. А тому не чує Насті, яка намагається імітувати любовні крики – точно тобі макака. Все це відходить під мерехтінням екрана. Вона знає, що ця підвальна убога комірчина зовсім як дві краплі води подібна до кімнати, у якій вона народилася й росла до цього часу. У неї був план, і він, цей план, малювався дедалі чіткіше, укарбовуючись у підкірку її мозку.
Коли вона повернула голову, Настя сосала у Атаса, досить вправно, рухаючи головою, наче паралітичка. Серафима пирснула, відвернулася і запрацювала швидше пультом. Тільки тоді до неї дійшло, що перший свій раунд вона програла. Нарешті вона почула звук, з яким щось падає на підлогу. Вона його знала, і навіть не обернулася, вивчаючи нетрища телебачення. І почула голос Атаса, від якого у неї похолола спина. Серафима розуміла, що кличуть її, саме її, але здавалося, що шматок неба у вікні її кличе, кличуть стіни, і все вологе повітря навалилося і спливає по ній холодним потом. Але несподівано голос пропав, як пропадають усі звуки, коли полудень зникає за великими сірими стінами дощу чи губиться під матіоловими мітлами вечора, коли не стає нічого – і можливого, і неможливого. Так було. Велика яскрава квітка – оператор так її і подав – велика квітка пробивалася крізь ґрунт, повзла догори, нарешті виструнчилася і захилиталася на вітрові. І більше Серафима нічого не чула й не бачила. Голос ведучого розповідав