Game over!. Олександр Есаулов
Вас я не викажу, але й з вами не піду. Усе, дайте мені спокій.
Оріг відв'язав шматки гуми, роздягнувся й знову влігся, повернувшись до всієї компанії спиною.
– Залиш його, Шано, час починати.
– Щось Голос мовчить, – Кадим здивовано покрутив головою, немов намагаючись побачити беззмінного й невидимого сторожа.
– Напевно, це гума, – на ходу пояснював Рикпет, – гума – ізолятор, і гумові шматки ізолюють нас від підлоги. Цими черевиками Гірея нас наче до підлоги прив'язала. Бачиш, вона тут яка? Через неї, напевно, струм проходить. Тільки дуже слабкий. А тепер ми від цієї системи відключилися. Голос нас не чує. Я, правда, думав тільки про захист від батога, але вийшло набагато краще.
Усе це Рикпет розповідав на ходу. Дуже швидко вони підійшли до важких темно-синіх дверей.
– Дивіться, – Шаната показала на стіни, по яких до покоїв Гіреї тяглися важкі пучки товстих чорних кабелів, – ось де стоять монітори. Які можуть бути сумніви?
Зовсім несподівано для втікачів двері виявилися відчиненими. Мабуть, упевнена у своїй безпеці Гірея замками не користувалася. З першого погляду було зрозуміло, що вони потрапили прямо до мети – дві стіни, які складалися суціль із моніторів, відкрилися їм.
У кабінеті були ще одні двері. Коли туди заглянули, то побачили точно такий грибок, яким користувалися глюки.
– Гляньте-но! – здивовано вигукнув Кадим. – Гірея – звичайнісінький глюк!
– А-а-а… Отакої… – здивовано протягнув Рикпет. – Хоча, в принципі, ким вона ще могла бути в Заекранні? Тільки глюком, але з якоюсь суперпрограмою.
– Треба грибок… це… поламати… Дроти рвонути! – запропонував Васла.
– Це діло, – погодився Рикпет, тільки зробити нічого не встиг. Зелений вогник, який горів рівним світлом біля підставки грибка, раптом замигав, щось клацнуло, задзижчало, грибок огорнувся блакитним туманом, і перед сторопілими друзями немов з нічого виникла Гірея у свій незмінній бузковій, із золотим паском сукні й золотих черевичках. Навіть лиховісна родимка над губою і та була на місці.
– Це як розуміти? – розгублено сказала вона, побачивши всю компанію в найсекретнішій своїй кімнаті. І відразу закричала люто й вимогливо: – Бунт? Змова? Голосе!
– До моніторів! – закричав Кадим, який зрозумів, що в бік екранів Гірея побоїться бити своєю найстрашнішою зброєю – блискавками. Друзі відразу зайняли цю вигідну позицію й приготували автомати до бою.
– Я тут, пані… – почули всі розгублений голос невидимого слуги.
– Голосе, що діється? Ти куди дивишся, дурню?! Де твій батіг?
– Ха-ха-ха, – зловтішно розсміялася Шаната, – не працює батіжок, га?
– Кінчай її, Рикпете! – закричав Кадим. Усі підняли автомати. Зі швидкістю блискавки Гірея метнулася до дверей. Ніхто не встиг навіть клипнути, лише Рикпет шугонув навздогін чергою з автомата по дверях; від них віялом полетіли друзки.
– Треба закрити двері. Тягни все до них! Будуємо барикаду. Тут нас повік не дістати.
Друзі почали тягати до дверей усе, що можна було потягти.
– Шаната,