Постріл в Опері. Лада Лузіна
на іграшку. – Мир невідривно дивився на наївний вагончик, зроблений за американським зразком.
Повільно, але впевнено трамвайчик подолав один із найкрутіших підйомів і зупинився біля мереживної альтанки, що виявилася павільйоном для «панів пасажирів та публіки, яка зустрічала».
– Спочатку, – захопилася Маша, – кияни теж сприйняли трамвай за атракціон. – Він їздив лише від Царської до Контрактової площі – сюди-туди. Пізніше його провели по Хрещатику… І був такий випадок. Один чоловік катався на трамваї безкоштовно. Коли треба було купувати квиток, він давав кондуктору сто карбованців. А на сто карбованців тоді, тобто зараз, можна винайняти трикімнатну квартиру… На рік! Звісно, що решти йому дати ніхто не міг. Так він і їздив зі своєю сотенною місяць, поки кондуктору це не набридло. Він спеціально взяв у борг у когось гроші й таки розміня…
Але на «таки розміня…» Машин захоплений і, безумовно, захопливий анекдот був безжалісно перерваний.
Мир раптом рішуче схопив свою даму за плечі, розвернув, притис до себе. Трамвай зник із її поля зору, а просто перед нею з'явився фасад гостроверхої каплиці, покликаної нагадувати про дивовижний порятунок царя-визволителя Олександра II. Та ще вусань, який стояв за спиною Мира, з витягнутим ротом і переляканим обличчям.
Машині вуха увібрали страшенний крик, багатоголосий, єдиний, що заполонив усю площу.
Але дізнатися про причину сього публічного відчаю вона не змогла – Мир міцно стискав її обома руками, умовляючи:
– Не треба. Не обертайся. Тобі не варто дивитися…
У пана за його спиною рот набрав нормального вигляду, він вивудив із кишені пальта невелику записну книжечку й почав щось швидко писати.
А царя, який врятувався від замаху, все одно було вбито – розірвало бомбою терориста-народовольця Ігнатія.[9]
– Убила… – виріс із багатоголосся виючий, народний голос. – Машина сатанинська людину вбила!
Виття злетіло над площею.
Маша обм'якла.
– Мире, – сказала вона, зачекавши. – Відпусти мене. Я не дивитимуся. Я зрозуміла: хтось потрапив під трамвай.
Катя стояла, склавши руки на грудях, і дивилася на сімейний портрет у чорній рамці.
Коли б тут була Даша (що встигла перегорнути не тільки «Таємниці Зодіаку», а й брошуру «Мова жестів»), вона б не стрималася зауважити, що складені Катині руки означають: Катя «закрита».
Коли б тут була Маша, вона б не стрималася додати: хоч би як були розміщені руки, Катя «закрита» завжди.
Але ані Маші, ані Даші тут не було, й пихато-прохолодний голос присутньої вимовив:
– Авжеж, не чекала я на тебе. Нещодавно подумала, а чи прийде вона до мене на похорон? І вирішила: чого їй ходити, коли вона і за життя… Скільки ми не бачилися?
– Двадцять років, – сказала Дображанська. – А з тіткою Чарною – шістнадцять.
– Ніколи тобі не пробачу, як ти з тіткою Чарночкою повелася, – похмуро запевнила її друга тітка. – Це після того, як вона тебе виростила!
Тітка
Цар Олександр визволитель (відмінив кріпосне право) пережив кілька замахів. І був убитий терористом Ігнатієм Гриневицьким 13 березня 1881 року.