Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський
Михайло вважав приниженням своєї гідності. Козаків новий староста недолюблював, але ставився до них поблажливо, відчуваючи потребу у військовій силі. Здобувши владу, Михайло одразу почав її використовувати, щоб збільшити свої статки, силою відбирав у бояр та дрібної шляхти їхні землі. Шляхта писала скарги на князя, але навіть король боявся зачіпати могутній рід Вишневецьких. Крім того, Михайло був сміливим воєначальником, кілька разів він водив замкових воїнів та козаків на татар, розбивав великі чамбули, звільняв невільників з полону, й за це новому старості багато що пробачали.
– Ставросе, ви точно не бажаєте сьогодні переночувати в замку? – Михайло звернувся до бороданя в зеленому жупані.
– Красно дякую, князю, за вашу гостинність, але я хочу скоріше дістатися Києва і вже сьогодні полишу Черкаси. – Грецький купець низько схилив голову в поклоні.
– Ваша справа. Бог у поміч, – глухо мовив староста й повернув голову вбік. Обличчя князя почало буряковіти. – Бісові лайдаки! Де охоронці міської брами? Дудлять горілку!? Дати їм по двадцять канчуків та збільшити охорону брами вдвічі. – Віддавши розпорядження, староста підняв коня на диби, круто розвернувся і поскакав у напрямку замку. Більшість пахолків вирушила за князем, частина спішилася і стала біля воріт.
Ставрос із помічником повільно поїхав до торгової площі, але далеко він не від’їхав: його коня зупинив Рудий.
– Шановний добродію, це ви принесли лиху звістку про смерть Дмитра Вишневецького?
– Ну я! – невдоволено буркнув купець. – Я вже розповідав, що бачив, так що не заважайте моєму шляху.
– Ми з Байдою пліч-о-пліч били ворогів. Розкажи нам про смерть князя! – вигукнув Кошич, стискаючи руків’я шаблі.
– Може, ви помилились і сплутали нашого гетьмана з іншим? – запитав Турбай.
Вершників почали оточувати черкасці, уважно слухаючи розмову. Грек ковзнув очима по завзятих обличчях козаків і почав оповідати:
– Кілька місяців тому я був у Стамбулі, у мене купував товар знайомий яничар і розповів мені, що князь Димитрій завдав великої образи султанові Сулейману. Князь відмовився від особистої пропозиції Сулеймана прийняти мусульманську віру, не захотів він також одружитися з султановою донькою. Султан був у великому гніві, він наказав зачепити князя залізним гаком за ребра й залишити так висіти, щоб Димитрій помирав довго та в муках.
– От турецька наволоч! – крикнув Семен.
– Ми поквитаємося з ними, – Марко затряс кулаками.
– Що було далі? Де Байда похований? – швидко спитав Кішка.
Ставрос похитав головою.
– Димитрій висів на гаку три дні й весь час співав пісень, глузував та лаяв турків і султана. Зрештою розгнівані османи забили Димитрія стрілами, а його тіло кинули в Мармурове море. Я хотів викупити княже тіло й поховати його за християнським звичаєм, але яничари мене обманули: взяли гроші, а замість тіла Вишневецького привели мені сліпого кобзаря Мелетія, колишнього невільника з України. Я взяв із