Межа Фундації. Айзек Азимов
був містом, яке огортало всю планету, містом з металевою оболонкою. Пелорат прочитав про це в працях Ґаала Дорніка, який уперше відвідав його за часів самого Гарі Селдона. Цієї книжки Дорніка вже давно не продавали, і примірник, що його придбав Пелорат, вартував половини річної зарплати історика. Саме лише припущення, що він міг би розпрощатися з ним, нажахало б науковця.
Звичайно, у тому, що стосувалося Трентора, Пелората найбільше цікавила Галактична бібліотека, яку за імперських часів (тоді Імперська бібліотека) вважали найбільшою в Галактиці. Трентор був столицею найбільшої та найвелелюднішої імперії, що її коли-небудь бачило людство. Це було місто-планета з населенням далеко за сорок мільярдів, а його Бібліотека стала зібранням усіх творчих (і не надто творчих) праць людства, повним зведенням його знань. І все це було комп’ютеризовано в такий складний спосіб, що працювати із цими комп’ютерами могли тільки фахівці.
Та що важливіше: Бібліотека вціліла. Для Пелората це було дивовижно. Коли Трентор упав майже два з половиною століття тому, його було розграбовано, він пережив жахливе руйнування, годі й описувати тодішні картини людських страждань і смертей – однак Бібліотека вижила під захистом (так казали) студентів Університету, які використали геніально сконструйовану зброю. (А втім, побутує думка, що студентську оборону могли добряче овіяти легендами.)
Хай там як, а Бібліотека пережила цей період руйнування. Еблінг Міс займався своїм дослідженням у неушкодженій Бібліотеці посеред спустошеного світу, коли майже визначив, де розташована Друга Фундація (згідно з оповідкою, якій і досі вірили мешканці Фундації і до якої історики завжди ставилися з обережністю). Три покоління Дареллів – Бейта, Торан та Аркаді – свого часу побували на Тренторі. Однак Аркаді не навідалася до Бібліотеки, і відтоді Бібліотека не впливала на галактичну історію.
Уже сто двадцять років на Тренторі не бував жоден громадянин Фундації, але не було підстав вважати, що Бібліотеки там уже немає. Те, що про неї ніхто не чув, і було найпевнішим доказом на користь її існування. Її знищення точно наробило б багато шуму.
Бібліотеку вважали застарілою вже за часів Еблінга Міса, але це було тільки на краще. Пелорат завжди вдоволено потирав руки, коли думав про стару та відсталу Бібліотеку. Що старіша вона, то більше шансів знайти в ній те, що йому потрібно. У мріях він заходив до Бібліотеки і, стривожено затамувавши подих, запитував: «Що, Бібліотеку модернізували? Ви викинули всі старі плівки та сервери?» І завжди уявляв відповідь від запилюжених та древніх бібліотекарів: «Яка вона була колись, професоре, такою є й досі».
А тепер його мрія здійсниться. Сама мер запевнила його в цьому. Він не дуже розумів, як вона дізналася про його роботу. З публікуванням праць йому не дуже щастило. Мало що з його доробку достатньо солідне, щоб бути прийнятим до друку, а те, що таки опублікували, не залишило по собі жодного сліду. Проте казали, що Бранно Бронзова знає про все, що відбувається на Термінусі, і має свої