Наприкінці приходить смерть. Агата Кристи
характер у нього хороший, та він надто боязкий, надто слабкий. Він усім поступається. Якби ж Іпі лишень був трохи старший…
Горі швидко промовив:
– Небезпечно вручати владу надто молодому чоловікові.
– Дійсно, дійсно. Що ж, Горі, я обміркую те, що ти сказав. Яхмос, безумовно, хороший син… слухняний син…
Співрозмовник відказав м’яко, але стривожено:
– Гадаю, ти ухвалиш мудре рішення.
Імхотеп із цікавістю глянув на нього.
– Про що ти, Горі?
– Я щойно сказав, що небезпечно вручати владу занадто рано. Але і занадто пізно – так само небезпечно.
– Ти хочеш сказати, що він занадто звик виконувати накази, замість їх віддавати. Що ж, можливо, в цьому є дещиця істини.
Імхотеп зітхнув.
– Як важко керувати родиною! Особливо жінками. В Сатіпі нестримний гонор. Кайт часто ходить насуплена. Але я чітко дав їм зрозуміти, що з Нофрет слід поводитися чемно. Гадаю, можна сказати…
Він замовк. Задиханий раб наближався до нього вузькою стежкою.
– Що сталося?
– Баржа, господарю. Писар на ім’я Камені прибув із Мемфіса з повідомленням.
Імхотеп стривожено зірвався з місця.
– Знову неприємності, – вигукнув він. – Це такий самий факт, як те, що Ра пливе небокраєм! Варто на мить відволіктися, як усе йде не так.
Імхотеп важко закрокував стежкою, а Горі лишився і мовчки дивився йому вслід.
Обличчя в нього було стурбоване.
Ренісенб безцільно йшла вздовж берега Нілу, коли почула крики та метушню й побачила людей, що бігли до причалу.
Вона приєдналася до них. У човні, що підпливав до берега, стояв молодик, і коли вона побачила контури його тіла в яскравому світлі, її серце на мить припинило битися.
Божевільна, фантастична думка промайнула в її голові.
«Це Хай, – подумала вона. – Хай повернувся з потойбіччя».
Потім вона посміялася над собою за цю забобонну фантазію. Їй привиділося так тому, що в її пам’яті Хай завжди плив у човні Нілом, а цей чоловік був схожої на Хая статури. Він був молодшим за Хая, мав розкуті пластичні рухи й веселе всміхнене обличчя.
Він прибув, як сам повідомив, із північних володінь Імхотепа. Був писарем, і звали його Камені.
Одного з рабів відправили покликати батька, а Камені провели в будинок і пригостили напоями та їжею. Невдовзі прийшов батько, і вони багато говорили й радилися.
Суть розмови на жіночу половину будинку принесла на хвості Генет, постачальниця усіх вістей. Ренісенб часом дивувалася, як же це та примудрялася завжди все про все знати.
Камені, виявляється, був молодим писарем, який працював на Імхотепа – сином одного з його двоюрідних братів. Писар викрив певне шахрайство – підробку рахунків – а оскільки справа мала багато відгалужень і стосувалася розпорядників маєтків, то подумав, що краще буде приїхати на Південь і звітувати особисто.
Ренісенб це не надто цікавило. Камені розумний, якщо зміг таке розплутати, думалося їй. Батько буде ним задоволений.
Безпосередньою