Потворні хроніки, або Лихо з інших світів. Олександр Пустовіт
про час і місце виходу тієї істоти на світ. Заснути він не міг не тільки через це. Минулого дня він отримав нову професію і перша його робота – це відрядження на північ – в Росію, на місце, де впав Тунгуський метеорит. Саме там знайшли дивні уламки, які більше нагадували елементи якогось конструктора, а не уламки, адже їх ніщо не змогло перепиляти чи просвердлити. Дуже дивний матеріал.
Ось і четверта година. Ще дуже рано. Павло не збирався чекати ще кілька годин. Він встав з ліжка, прибрався, вдягнувся, все прибрав, перевірив наявність всіх потрібних речей і пристроїв у своїй сумці та у рюкзаку, послухав радіо, почитав науковий журнал. Нарешті настав той час – сьома година ранку. Він вийшов з квартири зі своїми сумками і подався в аеропорт…
Нарешті він там, де хотів опинитись. В Росії вже були його колеги другий день. Вони отримали повідомлення про його прибуття в аеропорт Петропавловськ-Камчатський, і вже збирається направитись морем до Магадану, де вони його зустрінуть. На бухті Магадану його зустріли і відрекомендувались. Це були п’ять чоловік, віком від тридцяти до п’ятдесяти, один із них був науковець із Канади – Макс. Він має корні з України, тож добре знав, як це не дивно, російську. Другий був із США – Ендрю, хоча хлопці називали його Андрюхою. Ендрю теж належав до Української діаспори, і добре знав Українську. Третій був з Росії. Його ім'я – Степан. Щодо четвертого і п’ятого – то це хлопці з України – Василь та Іван. Загалом всі свої.
Був вже вечір, тож вони переночували у готелі, а на ранок всі відправились мікроавтобусом за сотні кілометрів до місця призначення, взявши з собою кількох провідників, які їх доведуть до певного місця. Було б усе добре, але їм трапились забобонні провідники, адже коли вони почули, що ця група хоче дістатись каньйону Тунгуського метеориту, то попросили, щоб їх висадили біля найближчого містечка.
–
Чому ви не хочете нас туди провести? – запитав у них Павло російською мовою.
–
Тому, що там існує якесь чудовисько. Мені батько розповідав, що не раз чув у тих місцях якісь страшні крики та ще й там не раз зникали люди, а тварини обминають ті місця десятою дорогою. Існує легенда, що це метеорит розбудив те чудовисько і з тих пір кожен, хто ступає на територію тієї істоти – відчуває страх.
–
Можливо, там якась аномальна зона? – сказав Павло з дивним питальним виразом.
–
Ні, там справді щось блукає у пошуках жертв, проте немало мисливців приїжджало туди, щоб впіймати ту істоту, але ще жоден не повернувся живим.
–
А мертвим? – знову запитав Павло.
–
Павло, не треба корчити з себе дурня! – зробив йому зауваження Василь.
–
Ні, все гаразд, – продовжив один із провідників, – один з мисливців ввижався своїй дружині уві сні і попереджав її про те, щоб не посилала туди нікого на його пошуки, бо то прокляте місце ховає щось страшне.
–
Бачите, – гордовито мовив Павло.
–
Ні, не вірю, це ви нас так лякаєте, – мовив