Могутніше за меч. Джеффри Арчер
Гаррі.
– Хотіли, – сказала Емма, перевіряючи годинник. – Більш ніж пів години тому.
– Не гнівайся, люба, – твердо мовив Гаррі. – Ти голова компанії, тож не можеш показувати Прісциллі, що вона тебе дратує, адже саме на це вона й сподівається.
Емма вже хотіла заперечити, але її чоловік додав:
– І будь певна: все, що ти скажеш за вечерею, Вірджинія може використати в суді, позаяк немає жодних сумнівів, на чиєму боці перебуває Прісцилла Бінґем.
За усіма проблемами, які Еммі довелося вирішувати упродовж минулого тижня, вона зовсім забула про справу в суді, та й адвокати Вірджинії не озивалися вже кілька місяців, тож вона навіть почала замислюватися, чи не поховали вони цю справу по-тихому. Та проблема була в тому, що Вірджинія нічого не робила тихцем. Емма зібралася зробити замовлення офіціанту, аж тут Гаррі підвівся.
– Мені дуже шкода, що змусила вас чекати, – заявила Прісцилла, – але я втратила лік часу.
– Це не проблема, – запевнив Гаррі, відсунув її крісло і зачекав, поки вона зручно всядеться.
– Треба щось замовити, – сказала Емма, явно бажаючи нагадати своїй гості, як довго на неї чекали.
Прісцилла не квапилася, погортала сторінки оправленого в шкіру меню, довго зважувала й нарешті зробила вибір. Як тільки офіціант прийняв її замовлення, Гаррі поцікавився, чи сподобалося їй у Нью-Йорку.
– О, так, на П’ятій авеню стільки чудових магазинів, асортимент у яких набагато ширший, ніж у Лондоні, але ці закупи мене цілком виснажили. А коли я повернулася на корабель, то просто впала на ліжко й заснула. А ви, пане Кліфтон, щось встигли купити?
– Ні, я зустрічався зі своїм видавцем, поки Емма шукала давно не баченого двоюрідного брата.
– Звісно, я ж зовсім забула, що ви пишете романи. А я ніяк не знайду часу для читання книжок, – зронила Прісцилла, коли перед нею поставили тарілку з помідоровою зупкою. – А я суп не замовляла, – сказала вона і недобре поглянула на офіціанта. – Я просила вудженого лосося.
– Даруйте, мадам, – вибачився офіціант і прибрав зупу.
Поки він ще міг почути, Прісцилла зауважила:
– Гадаю, набрати досвідчений персонал для круїзного лайнера – справа непроста.
– Сподіваюся, що ви не будете проти, якщо ми почнемо, – узяла ложку Емма.
– Ви зустрілися зі своїм двоюрідним братом? – запитав Боб.
– На жаль, ні. Він був у Коннектикуті, тому я знайшла Гаррі, й нам пощастило отримати пару квитків на післяобідній концерт у Лінкольн-центрі.
– Хто виступав? – поцікавився Боб, коли перед Прісциллою поставили тарілку з вудженим лососем.
– Леонард Бернстайн, який дириґував увертюрою до «Кандіда»[6], а потім грав фортепіанний концерт Моцарта.
– Просто не знаю, як ви знаходите час, – сказала Прісцилла в проміжках між їжею.
Емма мало не сказала, що не витрачає життя на закупи, але коли підвела погляд, побачила насупленого Гаррі.
– Я колись